Зелений «Жигуль» під’їхав до мазанки, де жила вчителька, десь по обіді. Родич допоміг старенькій вчительці вилізти з машини, узяв невеличкий пакунок з особистими речами, і вони пошкандибали на подвір’я.
Оксана весь ранок поралась у Марії Миколаївни. Курчата хоч і вважаються дурними, але збагнули, що прокинулись не вдома. Спочатку кури ховались та тікали по кутках, і тільки тоді, коли Оксана насипала у ночви дерті, кинулись їсти. Обидва півні уважно роздивлялись один одного, навіть хотіли побитись. Але, огледівши гарем, зрозуміли: роботи вистачить обом, тому з’ясування стосунків відклали на потім. Ось таким чином, за кілька годин склався новий пташиний двір.
Марія Миколаївна, готуючись до спустошеного господарства, була дуже здивована.
- Оксано, це ти? – замість привітання звернулась до сусідки вчителька.
- Маріє Миколаївно, доброго вам здоров’я, як ся маєте? – Оксана обтерла руки об рушник та пішла привітати стареньку.
- А мені казали, що все покрали!
- Та ні, все на місці, тільки на городі часник порили, мабуть, п’яниці. Коли вже вони понапиваються!
Кожна господиня одразу побачить, що це не її птиця, але, може, зір старенької погіршився чи вона тактовно не хотіла цього помічати, але так чи інакше, а добра новина зробила свою справу. Більш твердою ходою та з гарним настроєм вчителька обдивилась хазяйство та зайшла в хату. У хаті стояла велика миска яєць, які накопичились за її відсутності. Вона відрахувала рівно три десятки, поклала їх у меншу миску та винесла на подвір’я.
- Ось, Оксано, візьми.
- Та чого це ви вигадали? – почала заперечувати Оксана.
- Чула, твій син повернувся, – наполягала вчителька, – передай йому. Добрі ви люди, і Господь вам віддячить.
Новина про відновлене хазяйство старої вчительки поширилась селом зі швидкістю блискавки, і ясна річ, одразу це зв’язали з поверненням Василя. Надто воно ліпилось до купи. Останній сільський скептик не міг заперечувати, що дива на селі закінчились із втечею Василя і повернулися разом з ним. Більшість розтеревенювачів сільських пліток затамували подих: що ж воно далі буде?
Чоловіки за пляшкою пива гадали, що Василь буде робити. Чи візьметься за старе, чи вигадає щось новеньке? Жінок, ясна річ, цікавила лірична складова життя колишнього ватажка. Чи бачились вони з Оленою, чи домовились про щось? Пліткували, хто чого вигадає. І те, що Василь побив Олену, і навпаки, що стояв на колінах перед нею, благав вибачити і вийти за нього заміж.
Так, мав рацію стародавній філософ Сократ: кожен говорить про те, що йому бракує. Тобто кожен міряв Василя по собі.
Пройшов тиждень, другий, третій, ніяких яскравих подій в селі більше не було. Літо в розпалі, почались жнива, роботи багато, і тому розмови про Василя поступово вщухли.
Петро та Іван продовжували працювати там, де працювали. Підприємство, про яке вони говорили біля криниці, ще треба було створити. Саме цим Василь і займався. І не тільки в паперовому сенсі цього слова, а й налагоджував дружні стосунки з усіма колишніми і новими друзями. Під час його тривалої відсутності в селі з’явилися дві нові реальні сили: по-перше, це фермер, і по-друге, Ливоніха зі своїми синами, яка тримала залишки пайгоспу у своїх руках. Не те, щоб вони ставились до Василя вороже, але деяка насторога все ж відчувалась.
Як каже Біблія, судити треба не за словами, а за справами. І справи не забарились. Так, на самому початку жнив у фермера зламався двигун на його УАЗику. Тут роботи повно, треба їздити, а машина стоїть! За три дні Василь розібрав двигун, поїхав на Київ, купив всі необхідні деталі і склав його до купи. Жодне СТО у такий термін не впоралось. А комбайн Ливоніхи? Старенька «Нива» ледь рухалась по полю і все ж на третій день зламалась. Знов, як колишнього завгара, гукнули Василя. Разом із двома хлопцями, що працювали на комбайні, вони за ніч відновили роботу.
Вшановував Василь й інших односельців. Всім, хто звертався по допомогу, не відмовляв. Так несподівано в сусідського хлопчика розболівся зуб, Василь мотоциклом повіз його у район до лікарні, там зачекав, поки все зроблять, та привіз додому. Просили дрова попиляти бензопилою, він теж не відмовив. Буревій зламав старе дерево, яке обірвало електричні дроти. Василь із хлопцями за день відновили дроти.
Не забув Василь й інший бік сільського життя. Без своїх хлопців, сам обійшов так звані «точки», де за будь-яку річ можна одержати склянку самогону. Суворо попередив: що як тільки він почує, що тут приймають крадені речі… то краще їм буде переїхати до іншого села. А щоб ті, не дай Боже, не вирішили, що він з ними жартує, Василь, незважаючи, що більшістю з них були жінки, кілька разів врізав всім по пиці, це так, для профілактики. Може, воно не зовсім гарно характеризує мого героя, але тіньові закони, особливо в селі, дуже ворожі.
Панько, Грицай, Серпанюк та інші п’яниці принишкли. Серпанюк перший зрозумів, що як було, більше не буде, і пішов працювати до Ливоніхи. А згодом і Панько з Грицаєм почали займатись візництвом на своєму тракторі. Легкі гроші скінчились, а тому накинули вони причеп і возили кому гною, кому дрова, кому сіна. Начебто усім все стало ясно, і тільки одна людина на селі ніяк не могла заспокоїтись. Це Катерина Лісовська - мати Олени.
Сама Олена робила вигляд, що нічого не помічає. Спокійно їздила в лікарню на чергування, бо продовжувала працювати фельдшером, поралась по господарству, доглядала за дитиною. Але матір не проведеш. Катерина помічала, що за безтурботною поведінкою криється якесь напруження. І от, якось, на городі, коли поруч нікого не було - а ні чоловіка, а ні Наталки, Катерина визвала доньку на відверту розмову.
Усі попередні спроби дізнатись, хто батько Наталки, були марні. Олена мовчала наче партизан на допиті, але сьогодні Олена не витримала і розповіла. Те саме приховане напруження, яке помічала мати, потроху точило Олену і їй вкрай важливо було хоч із кимось поділитися. Опустивши ганебні обставини, Олена розказала, як їздила на побачення з Василем.
Так ось у чому справа!
Всю ніч після розмови з донькою Катерина навіть очей не склепила. І тільки на ранок вирішила іти до Оксани. Справа взаємна, а тому думати, що робити треба вдвох. Катерина наспіх поробила вранішню роботу і рушила до Оксани. Трохи тягло праву ногу, а тому прихопила ціпка.
Оксана саме поралась на дворі. Вона тільки що подоїла корову та розливала молоко по банках. Як завжди у таку мить на лаві сиділа кішка. Заповнені банки з молоком Оксана ставила охолонути у відра з колодязною водою. Подивившись, що у птиці нема корму, взяла дерті, різаного кабака та насипала у ночви. Птиця, що гуляла, одразу кинулась їсти. Від шаленого галасу, що здійняли кури та качки, у буді прокинувся собака. Невеличке щеня, місяців п’ять, може шість, німецької вівчарки вилізло з буди, але ланцюг не дав йому далеко піти. Щеня дивилось на хазяйку та зацікавлено крутило хвостом.
– Бісове плем’я, наче тиждень не їли, – звернулась Оксана до курей, які з великим галасом штовхали одна одну, – усім вистачить! – Потім глянула на щеня. – А твоя їжа не готова, гуляй.
В цей час у хвіртку постукала Катерина.
– Оксано? До тебе можна?
І, не дочекавшись відповіді, зайшла у двір.
– Заходь, сідай. Я зараз, - Оксана занесла останок дерті в сарай та повернулась.
Катерина присіла на вільне місце на лаві і поки господиня ходила по справах, шукала потрібні слова для розмови.
– У тебе помідори торік були? – спитала Катерина.
– Так, були, гарні й багато, – Оксана відчувала, що Катерина прийшла за іншим, але неписаний сільський етикет спочатку вимагав поговорити про… щось нейтральне.
– А у мене всі почорніли. Ти, кажуть, чимось прискаєш?
– Так, це Дмитро Іванович, дачник, навчив. Більшість пасинків обрізаєш, щоб сонце на плоди попадало, та разів зо два за літо прискаєш бордоською сумішшю. Щоправда, він їх до дротиків підв’язує, але мені на це часу не вистачає. А коли я не прискала, то й у мене чорніли, – терпляче відповідала Оксана, чекаючи, коли піде мова про головну справу.
– Мати моя ніколи не прискала, я ніколи не прискала…
– Я зараз все прискаю, навіть огірки. Василь прискача полагодив, тепер і жуків травити легше і помідори.
– То Василь, як і його батько, на всі руки майстер?
Згадка про Василя трохи наблизила Катерину до головної теми.
– І не кажи, – продовжила Оксана, – як приїхав, ще й дня дома не посидів. Зранку піде сіна покосить, старе поскирдує, у домі щось полагодить, дрова нарубає, а потім на мотоцикла – і по справах.
З того, як пожвавіла Катерина, Оксана розуміла, що розмова піде про її сина.
– Бачу, і собака новий, і паркан полагодив, – з цікавістю оглянула двір Катерина, – і на тебе дивитись приємно, наче помолодшала. А куди ж він їздить?
– В Київ, у район, і до Ливоніхи, і до фермера. Кожен день якісь справи. Весь час кудись звуть.
– Значить, без діла не сидить. Добре… – Катерина зітхнула глибше, та перейшла до головної теми. – Я до тебе не по помідори зайшла… Хотіла спитати, як далі жити будемо?
Оксана зиркнула на Катерину, але та, втупивши очі в землю, дивилась на кінець ціпка. Тоді Оксана відклала порожнє відро з-під молока, закрила останню неповну банку кришкою та сіла поруч з Катериною.
– Це ти про що?
[justify]– Мабуть, і сама здогадуєшся... Олена мені тільки вчора все розповіла про Наталку. Віриш чи ні, але до того навіть не знала, хто батько. Всю ніч не спала, навіть чоловіку нічого не казала. Вирішила спочатку до тебе сходити.