Декады День Шестый

двадцать четвертая.
 "Маркиян Хватанюк
 versus
 Вильям Шекспир"
 
 - А не було ніякого Шейкспира! - снова повторил Маркиян Рахваилович. - Все це анґлійські жиди понавидумували.
 И, не дожидаясь разрешения Светланы, он начал свой рассказ.
 "Слухайте, що я вам оце розповім. Нічо ви не знаєте. А я вам те скажу, що є чистісінька правда. Але її ніхто в Европі не хоче слухати. І тут теж приховують від українців. Та от, знайте: ніякого Шейкспира не було! А були наші, українські хлопці та дівчата: Віла Шейко, Йосип К., Списенко Роман і Рада Раденюк. От навмисне візьміте перші літери із їхніх імен та прізвищ - то й вийде вам Шейкспир! Це ще п"ятсот років тому було. Вони були мандрівними поетами, співаками та акторами і подорожували усією Европою. І у Голяндії си познайомили із англійським графом Пилипом Сидні, який там воював за Вільгельма Оранського проти еспанців. І так вони йому си уподобали, що він їх до Анґлії запросив - за свої гроші. Тим більше, що він добре розумів, що анґлійці теж від галичан походять, а ці наші саме й були з Галичини. То він їм у Лондоні і театр зробив - Ґлобус, може чули? І оцей псевдо - Шейкспир - також заофірував, аби схоже було на анґлійське. Тим більше, що він і свої власні твори (бо він теж собі щось писав) підписував як Шейк Спір, тобто Той, Хто Списом Потрясає. І от вони, наші українці учотирьох гуртом уклали усі траґедії, комедії та сонети, що їх зараз тулять Шейкспирові, якого насправді ніколи не було. А сам Пилип у Лондоні знайшов цього жидка Шáкспера - дрібного фактора зі Стретфорду і, щоб заплутати публіку, зробив його антрепренером театру Ґлобус. Але потім сам Пилип Сидні загинув на тій війні у Голяндії проти еспанців, а наших усіх українців - авторів і акторів того театру Ґлобус - забрала епідемія чуми. Може пам"ятаєте? - Ще Тарас Шевченко написав про се таку собі маленьку траґедію "Пир під час чуми". Пам"ятаєте?*
 
 * - Слушайте, что вот я вам расскажу. Ничё вы не знаете. А я вам то скажу, что есть чистейшая правда. Но ее никто в Эвропе не хочет слушать. И тут тоже скрывают от украинцев. Та вот, знайте: никакого Шейкспира не было! А были наши украинские хлопцы и дивчата Вила Шейко, Йосип К., Списенко Роман и Рада Раденюк. Вот нарочно возьмите первые буквы их имен и фамилий - то и выйдет вам Шейкспир! Это еще пятьсот лет тому было. Они были странствующими поэтами, певцами и актерами и путешествовали по всей Эвропе. И в Голяндии познакомилися с английским графом Филипом Сидни, который там воевал за Вильгельма Оранского против эспанцев. И так они ему понравилися, что он их до Англии пригласил - за свои деньги. Тем более, что он хорошо понимал, что английцы тоже от галичан происходят, а эти наши как раз и были з Галичины. То он им в Лондоне и театр сделал - Глобус, может слыхали? И этот псевдоним - Шейкспир тоже предложил, чтобы похоже было на английское. Тем более что он и свои собственные сочинения (ведь он и себе тоже что-то такое писал) подписывал как Шейк Спир, то есть Потрясающий Копьем. И вот они наши украинцы вчетвером склали все трагедии, комедии и сонеты, что сейчас тулят Шейкспиру, которого на самом деле никогда не было. А сам Филип в Лондоне нашел того жидка Шáкспера - мелкого фактора из Стретфорда и, шоб запутать публику, сделал его антрепренером театра Глобус. Но потом сам Филип Сидни погиб на той войне в Голяндии против эспанцев, а наших всех украинцев - авторов и актеров того театра Глобус - забрала эпидемия чумы. Может помните? - Еще Тарас Шевченко написал про то такую себе маленькую трагедию "Пир во время чумы". Помните?
 
 Ми "пам"ятаємо", - отозвался Вольдемар, - что "маленьку трагедію" "Пир во время чумы" написал вроде как Александр Пушкин!
 - "Вроді как Аліксандер Пушкін"! - передразнил его Хватанюк. - Оце і є така ваша москальська вдача: брехати, брехати і брехати. Всьому світові відомо, що написав Тарас, а воно - дивітьси! - Пушкін-Плюшкін! І взагалі, от дивлюси я на вас усих та й думаю, куди я си втрапив? Як у загряниќцю яку, себто за кордон. Хіба тут у вас Україна? Ні, не Україна. Жадного свідомого не бачу. Аби хоч їдна собака тут українською говорила. От ти, наприклад, Вольдемаре (ну, і ім"я, най його шляк трафить!), чого ж ти - живеш в Україні, український хліб їси, а українською не говориш? Невже не вмієш? Не навчивси?*
 
 * Вот это и есть ваша москальская привычка: брехать, брехать и брехать. Всему свету известно, что написал Тарас, а оно - глядите! - Пушкин-Плюшкин! (Пан Хватанюк в данном случае несколько неправ. Маленькую трагедию "Пир во время чумы", как это ни прискорбно для нас, украинских патриотов, написал все-таки Пушкин. Прим. Сост.) И вообще, вот смотрю я на вас всех и думаю, куда это я попал? Как в заграницу какую, то есть за кордон. Разве тут у вас Украина? Нет, не Украина. Ни одного свидомого не вижу. Хотя бы одна собака тут по-украински говорила. Вот, например, ты, Вольдемар (ну и имя, чтоб его чорт побрал!), что ж ты - живешь в Украине, украинский хлеб ешь, а по-украински не говоришь? Неужели не умеешь? Не научился?
 
 - Да нет, - отозвался Вольдемар, - как говаривал в аналогичном случае Тарас Шевченко: "Ба, умію, та не хочу!". А насчет хлеба - миленький, я ем только тот хлеб, который сам зарабатываю, тебе понятно? А вот про тебя, чей хлеб ты ешь - не знаю. - Ось воно як! Ще й воно Тараса згадало. Воно, видите, не хоче! От я й кажу, любі друзі (най вас усіх шляк трафить!), - продолжил свою историософскую мысль пан Хватанюк, - що як на еміграції мені доводитси жити, як на еміграції... А чому? Мабуть Бог покарав. Випробує нас, українців, Бог, зловживає нашим терпіннєм. І це вже не одну сотню років має таку біду моя нація. Кажуть, була колись Київська Русь-Україна. Гнівила, мабуть, вона Бога, що той розпорошив її. Знищили її кляті татари-монголи. Але не до кінця, бо Галицька Русь постала натомість. Король Данило був великий правитель. При ньому ніхто навіть гавкнути не смів на Вкраїну. Але помер Данило - і нас загарбала Лúтва, а згодом і Польща - Жеч Посполита. Ну, під Лúтвов нам ще може і не так погано жилоси, особливо, коли вона си дрýжила із Золóтов Óрдов проти клятих москалів. А згодом, як прийшли на наші землі кляті ляхи, а з ними і кляті жиди, зовсім лихо стало людові. Тим паче, що знищили Золóту Óрду кляті москалі, а дуже си підсилив клятий кримський хан, якому допомагав клятий турок зо Стамбулу. Скільки від них наруги натерпівси наш люд, скільки його мільйонів згинуло у східнов рабствов - то лише Бог один святий знає. І не годні булисмо ніц тому зарадити, і не було кому пожаліти нас, і не було кому пожалітиси. І тоді нарід сам зробив собі захист. Запорозьке козацтво! Цвіт нації! Хіба може хоч їдна нація на світі си похвалити, що вона зо свого тіла породила такого лицарського ордена, таку гонорову самооборону! Жадне військо не могло си змагати із запорожцями - ті били своїх ворогів усюди: і в Україні, і у Польщі, і в Туреччині, і в Московщині! На землі і на морі. Кажуть, що бачили наших чубатих навіть і за морем - в Гамериці. І там вони були первшими. До речі, щоб ви знали, навіть чуби - чуприни - до Гамерики заніс хто б ви думали? Звичайно, українці! Це ж після них индиянці почали й собі носити чуприни!*
 
 * - Вон оно как! Еще оно и Тараса вспомнило. Оно видите ли, не хочет! Вот я и говорю, милые друзья (чтоб вас всех чорт побрал!), - продолжил свою историософскую мысль пан Хватанюк, - что как в эмиграции мне приходится жить, как в эмиграции... А почему? Наверно Бог наказал. Испытывает нас, украинцев, Бог, злоупотребляет нашим терпением. И это уже не одну сотню лет имеет такую беду моя нация. Говорят, была когда-то Киевская Русь-Украина. Гневила, наверно, она Бога, что тот рассеял ее. Уничтожили ее клятые татары-монголы. Но не до конца - Галицкая Русь встала на ее место. Король Данило был великий правитель. При нем никто не смел даже гавкнуть на Украину. Но помер Данило - и ее загарбала Литва, а потом и Польша - Жеч Посполита. Ну, под Литвой нам еще может и не так плохо жилось, особенно, когда она дружила с Золóтой Óрдой против клятых москалей. А потом, как пришли на наши земли клятые ляхи, а с ними и клятые жиды, совсем лихо стало людям. Тем паче, что уничтожили Золóту Óрду клятые москали, а очень усилился клятый крымский хан, которому помогал клятый турок из Стамбула. Сколько от них надругательств натерпелся наш люд, сколько его миллионов згинуло в восточном рабстве - то лишь Бог один святой знает. И не годны были мы ничего сделать, и не было кому пожалеть нас, и не было кому пожалеться. И тогда народ сам сделал себе защиту. Запорожское козачество! Цвет нации! Разве может хоть одна нация на свете похвалиться, что она из своего тела породила такой рыцарский орден, такую благородную самооборону! Ни одно войско не могло противостоять запорожцам - те били своих врагов всюду: и в Украине, и в Польше, и в Туреччине, и в Московщине! На земле и на море. Говорят, что видели наших чубатых даже и за морем - в Гамерике. И там они были самымми первыми. Кстати, чтоб вы знали, даже чубы - чуприны - в Гамерику занес кто б вы думали? Конечно, украинцы! Это ж после них индиянцы начали и себе носить чуприны!
 
 - Это, конечно, все очень мило, Маркиян, что вы так интересно рассказываете нам про свое открытие Америки, - перебила Хватанюка на правах председателя Светлана, - но нельзя ли поближе к нашей теме? А то, если, например, Феня начнет нам излагать всю историю еврейского народа - тогда уже точно никакой Декады не хватит и самого интересного мы так и не узнаем. Давайте, если можете, лаконичнее!
 - А з чого це ти, кобіто, узяла, що исторія жидів довша, аніж українців? Ти ж нічого не знаєш, і не знаєш, що наша исторія си тягне ще з Трипілля - отже, їй вже більше як сім або навіть дванайцять тисяч років! І якби не українці, то ви б досі усі на гілках сиділи й лапу ссали*.
 - Да знаем, знаем! - вновь вступил в дискуссию Вольдемар. - А ты знаешь, Маркиян, что когда Господь собирался лепить Адама, то глины он попросил у украинца? Потому что наша украинская глина самая лучшая в мире.
 * А с чего это ты, женщина, взяла, что история жидов длиннее, чем украинцев? Ты ж ничего не знаешь, и не знаешь, что наша история тянется еще из Триполья - так что, ей уже больше как семь или даже двенадцать тысяч лет! И если бы не украинцы, то вы б до сих пор все на ветках сидели и лапу сосали.
 
 - Ні, ви бачили таке? Воно ще й смієтьси! То я взагалі вам нічо не буду розказувати! На чорта мені здавси ваш жидівсько-москальський Господь!**
 
 ** Не, вы видели такое? Оно еще и смеется! То я вообще вам ничего не буду рассказывать! На чорта мне здался ваш жидовско-москальский Господь!
 
 Видя, что Хватанюк пошел вразнос, Светлана решила сменить тактику:
 - Скажите лучше, Хватанюк, что вам просто нечего рассказать - вот вы и тянете волынку!
 - Я не маю?! - аж подпрыгнул на своем месте Хватанюк, - Та щоб ти знала, у мене цих Хвеноменальних балачок на десять Декад вистачить! Ви ж самі слухати не хочете!***
 
 *** Я не имею?!, - аж подпрыгнул на своем месте Хватанюк, - Та чтоб ты знал, у меня этой Хвеноменальной болтовни на десять Декад хватит! Вы ж сами слушать не хочете!
 
 - Маркиян Рахваилович, миленький! - обратилась к нему Валерия Александровна, - А вы не