ОТКУДА ПОШЛА РУСЬ - ЗВІДКИ ПІШЛА КИЇВСЬКА РУСЬ

трикутник на Землі: він, вона і воно (ну, хто це воно, зрозуміти вам не важко).
           Оскільки Адам був «теха-матеха», і Єві він не дуже подобався, то вона втекла погуляти до моторного Богдана.
          Богдан, що отримав в Січі прізвисько Багатогрішний (Многогрішний), побачивши красуню Єву, пригостив її салом і горілкою, і запросив погуляти з ним в «Гуляй поле».

Малюнок.      Пригощання на святковому столі: горілка «Златогор»  з салом і цибулею.  

          Треба сказати, що вони там славно погуляли і нагуляли багато спритних козачат. Їх було так багато, що вони швидко заселили всю Країну, до самого Дона широкого.  Живучи в скрутних умовах на краю землі, спритні нащадки  племінного жеребця Богдана Багатогрішного, першими серед божих дітей приручили працювати на себе різних диких тварин. Коротше кажучи, різну там худобину: собак , вартувати їх добро і пасти корів; корів,  давати цеберками жирне українське молоко, сметану і масло; свиней, щоб у козаків було сало, м'ясо і сама гарна в світі домашня українська ковбаса, де немає ні сої, ні собачого жиру.
           Забігаючи вперед, скажу, що один великий любитель домашньої української ковбаси вигадав гімн українській ковбасі, послухайте, як він звучить у виконанні нашого прославленого дуету: Софії Ротару і Дмитра Гнатюка.
           Дід не встиг розкрити рот і слину проковтнути, як з динаміка полилася «чарівна» українська мелодія.
           На моніторі було видно, як співець і співачка узявши в руки кільця української із золотистою скориночкою ковбаси, склавши їх на зразок весільних золотих кілець,  зворушливо з великим відчуттям, як це вони уміють робити, заспівали:
«Як чародійно пахне  ковбаса,
Хрустячи огірочки зажурились,
І в пляшечці цілюща, мов роса,    (двічі повторити)
Горілочка перцева причаїлася.  

Біленьке сало зваблює тільцем,
Окраєць  оголивши рум’яну спину,
Я млію коли бачу в мріях це,         (повторити двічі)
І згадую матусину хатину.      

Густій з когутом смачній борщ,
Котлети  «Київські», картопля з кропом,  
Червоні помідори тут отож,   (повторити двічі)
Рубіновій узвар вишневій  з медом.  

Вареники в сметані, в чугунці,
Шумлять, кричати, співають шибениці:
- Як пісня їжа наша козаки!
- Ідіть зі «щами» ви подалі москалі!
- Країна з нами  в шлунку назавжди! (повторити двічі)

* * *
У вільному перекладі це звучить приблизно так:
- Любов до Країни (як і до чоловіка) проходить через шлунок.

           - Гарна пісня, - прокоментував виступ дід. - Нам мабуть пора заколоти свиню і зробить запас домашньої ковбаси, бо магазина, це не ковбаса, а одна назва, що ковбаса.

           На екрані з'явився Задерихвіст, який продовжив оповідання:
         - Московські вчені, просто москалі, досі ламають свої не дуже розумні голови: хто винайшов колесо і бричку.
         Наші вчені з Київського державного університету, зокрема проректор по науці Закусило, закусивши удила відкопав речдоки в одному з древніх скіфських курганів.
         Вчені з Київського державного університету науково довели, що предки українців, часто їздили в степ до далеких друзів казахам у гості, попити їх кумису і почастувати друзів своєю горілкою. Потім, щоб не повертатися додому, як кажуть - рачки, після випитого такого коктейля (кумису і горілки), вони першими винайшли колесо і бричку.
Професор Зельцбург з Петролапівського універу знайшов речові докази тому, розкопавши на місцевому древньому «городище» розбиті, мабуть на щастя козаками, горщики, зі слідами давно випитого ними кумису...

           - Да-а! - Промовив дід. - Горілка з кумисом це забійна сила ...

             Між тим ведучий передачі продовжував:
           - Щоб не колупатися в городі корчем, на чорноземної українській ниві, на берегах Дніпра запорожці винайшли борону і плуг, а потім лобогрійку. Самі розумієте цепами молотити жито не для їхньої високоінтелектуального способу життя, краще в цей час горілку пити або насіння лузати.
            В теж час їх жінки, щоб не сидіти голими в порожній хаті, під солом'яною «стріхою», спорудили прядку і зайнялися ткацтвом.

            До того повію Єву і дармоїда Адама з усім потомством, м'яко кажучи, грубо висловлюючись, штовхнули з Раю, і вони оселилися в Гоморрі та Содому, де займалися чорт, знає чим, розповідати і показувати навіть соромно.
- Недосконало літніх дітей, я прошу на час відвернутися ...
           Дід ледве в екран монітора не вліз, побачивши, як вони там любов'ю займаються, сказав при цьому:          
           - Ну, бісові діти, що роблять! Як таке боженька терпить!
          Ведучий з екрану монітора, зробивши страшну «міну», як би відповідаючи дідові, обурено виголосив:          
          - Ось за це вони були покарані Творцем! Бог прогнівався на грішну землю і наслав на неї Льодовиковий період, який тривав багато, багато років.            
           Запоріжці і тут не розгубилися, і коли стало холодно,  та так, що м'яке місце стало примерзати до брички, послали молодого моторного хлопця Енея-Прометея поцупити грецький вогонь.              
          І Еней-Прометей стягнув вогонь.
          У запорізьких куренях і українських хатинах, а потім і інших місцях стало тепло і зоряно.  Правда за це, що добув для людей вогонь, він потім постраждав, його нехороші грецькі боги зловили і катували.
          А адамовськи вихідці з Гоморри і Содому оселилися в древній Греції і стали творити там щось нісенітне, стали злягатися з тваринами. Якщо вірити настінним малюнкам, то від цього у них стали з'являтися не люди, а монстри, гібриди людей: кентаври, сатири, мінотаври, якісь пегаси з крильцями в заду.            
        Дід, убачивши таке похабство, аж плюнув з досади і м'яко кажучи, матюкнувся, сказав:
- От бісові виродки!
        Бог з'явився на екрані монітора, напевно почув обурення діда, йому це те ж не сподобалося, і він наслав на грішну землю стріли вогненні, а потім навздогін і Усесвітній потоп, який втопив всі ці нечисті.            
        Запорізький отаман Ной з синами, проявив  кмітливість. Він  побудував ковчег (прототип запорізьких морських Чайок) для своїх дітей і близьких, і врятувався, пливучи по хвилях. А коли вода убула, запоріжці знову оселилися на тому ж місці у краю землі, чому їх і прозвали українцями.          
         Українці винайшли для себе і нащадків писемність, щоб  краще зберігати свої звичаї, свій фольклор, вірші, пісні, прозу, оскільки їх мова була одна з красивих і найбільш співучих в світі.
         Навіть великий Карузо вивчивши українську мову, вчився у них співати. Потім у себе на батьківщині в Італії, жуючи, не жаб, а українське сало, задушевно співав про сало, чарівним своїм «бели конто»:
“ Об сало!
Об сало моє!
Люблю тебе!
Люблю-ю  те-е-бе-е!..            
           Дід, аж скупу сльозу упустив, почувши великого італійського співця, який так піднесено і проникливо співав про національний український продукт - сало.
          Задерихвіст, ведучий  програми, далі перейшов на обговорення іншої теми, він сказав:          
           - Кажучи про писемність, скажу одне, що до створення українцями писемності всі Адамові діти писали  карлючками – ієрогліфами, що дуже складно і незручно, як наприклад, почухатися за лівим вухом правою задньою ногою. Я не уявляю, як би виглядав написаний ієрогліфами лист запоріжців турецькому султанові Мохаммеду IY, - відмітив ведучий.
           - Предки Богдана, гуляючи по “Гуляй полю ” збираючи на розтоплення буржуйки сухе паливо - кізяк, випадково в Донбасі натрапили на чорні камені, які добре горять, це був антрацит, а потім знайшли в Кривому Розі руду.
          Так вперше в світі вони створили кузню, яка носить тепер назву Запоріжсталь.            
          Почувши про рай в українському курені,  на Україну потягнулися  інші народи.                                     Першими зміркували, що на Україні їм краще житиме - євреї.
          Вони темною при темною ніччю втекли з  Єгипту, де правив древній нащадок біснуватого єфрейтора, і гуртом побігли у бік України. Сорок років вони шукали дорогу на Україну, оскільки їх провідник - Мокша помер в дорозі, а він один зі всіх євреїв знав, де вона знаходиться.
           Потім вони все-таки дісталися до українського міста Одеси, перлини біля моря.          
         - Треба сказати, - тут ведучій ткнув указкою в карту, - що на Україну потягнулися натовпи різного народу не лише із заходу, але і зі сходу.
          Приперся сюди аж з Улан-Батора зі всією своєю голодною оравою Чінгисхан. Окрім кобильего молока і кінського важкого для шлунку м'яса, вони іншої їжі не знали.
            Запоріжці перейняли у нього тактику стрімких набігів на сусідні племена, а в замін навчили нащадків чукотського народу домашньому розведенню тварин, подарувавши їм: корів, свиней, собак і кішок.            
             Це зроблено розумними запоріжцями для того, щоб Чінгисхан зі свій голодною ордою не хитався, як не припаяний по білому світу, а осів би в якому-небудь Сараї на постійне місце проживання.
             Що він на радість московітів і зробив. Радісні родичі Чінгисхана, отримавши дорогі дарунки від українців, відправилися гуляти по інших країнах.              
             На нещастя в Азії, ближче до Близького Сходу, у них здохла дарована українцями велика породиста льоха (свиноматка), а до індусів втекла рекордистка по поїданню буряків корова Бурьонка.
            Під жарким сонцем льоха стала розкладатися, бридко смердить на всю Азію. Від цього “лісового запаху ” що смердить, всіх жителів, що жили там, триста років  рвало і тужно нудило. Їх до цих пір тужно нудить побачивши свиней або сало, а навіть про одну згадку про сало.          
              Дикі аборигени Близького Сходу і Азії до цих пір думають, що це все підступи євреїв, що підклали їм дохлу свиню, за те, що свого часу вони вигнали їх з рідних місць на Україну. Так народився антисемітизм.
             Корову, що втекла до Індії, зустріли індуси, що ніколи не бачили таке рогате чудо-юдо: з «цяцями» і із «засраним», довгим, з мітелкою на кінці, хвостом.  
            Вона стояла посеред дороги, немов на сцені кремлівського театру Алла П. і мукала: - Му-в! Му-в!            
            Що на українській добрій і співучій мові означало: - Жерти хочу!
             Проте індуси, не знаючи красивої української мови, переклали це мукання своєю древньою мовою «хинді»: по-їх “Му-у!” звучало, як страшне -  Убью-ю!            
             Індуси потрапляли ниць, і з тих пір вони стали поклонятися священною, такою, що говорить на їх древній мові, корові.          
        - Ну і дурні вони! – так прокоментував цю сцену дід. - Корова є корова, вона і у Африці корова. Уявляю, що було б, якщо моя Бурьонка не телилася, а молилася разом зі мною церкві?..
       Спітнілий від страхітливого вигляду корови, ведучий програми Задерихвіст, витерши шовковою хусткою лисину і поправивши за лівим вухом оселедець, з екрану продовжував свою розповідь, переходячи деколи з прози, на вольний білий, точніше білявий вірш:
- Костоправи і лікарки.  
Навіть граки й гусаки,
Га-га-рють:
Сонце, повітря і вода,
Подовжують всім роки (года),  
Додають багато розуму (ума)!
І ще чогось таке ...( як ковбаса)
Га-га- га, га-га, га-га!..
           Тому не дивно, що Чорне море або просто «Понт», спонтанно, як і все довколишнє побережжя, перетворилося на європейську здравницю і кузню науки. Тут жили і творили видаючи особи, такі як Сократ, Аристотель,