декілька десятків тисяч років тому. Тоді дракони не дали впасти земному супутнику, і зараз не дадуть, хоч драконів стало вже набагато менше - хто загинув, хто емігрував с Землі.
Ніч заявила свої права на цю півкулю, та з нею ніхто і не волів сперечатись. У сусідньому гаю затьохкав соловейко, гілля дерев шуміло над головами гостей, створюючи незбагненну мелодію нічного лісу. Молоді мавки та русалки завели хороводи, до них приєдналися і людські дівчата.
Біля печери зібралися старші гості. Дракон вмів здивувати своїх друзів. Ось і сьогодні посеред столу стояло щось, накрите великим шматком полотна зшитого з різнокольорових клаптиків тканини. Те полотно було непроникне, ні для людського ока, ні для відьомського. Сам стіл був застелений величезною скатертиною, де було вигаптовано цілу історію Землі. Гості пізнавали себе, пізнавали близьких їм людей та створінь. На ній були вишиті і великі люди всіх часів. Деякі історики з людського роду, підходили до скатертини, і дивувалися портретами знаменитостей, що були на ній. Ось хан Бату, який більше скидався на руса, ніж на монгола, через що його ненавиділи власні брати. Ось Шикельгрубер короткозоро дивився на глядача та прикривав залисину чубом, а мочки вух так і не зміг прикрити, ось інші… Стіл був великий, але скатертина здавалась ще більшою. Кожен, хто дивився на неї, знаходив щось, що було йому до душі.
- То що, гості дорогенькі, припрошую всіх до столу, скільки можна витріщатись на нього? – Горинич приязно махнув лапою, і поряд з кожним гостем виникли ослони, що аж підскакували від бажання догодити запрошеним.
- А воно того, не репне? – Огрядній вовкулака, який важив, мабудь, десь із двадцять пудів, непевно подивився на ослін, що скакав навколо нього.
- А як я сяду? Воно ж скаче? – З іншого боку стола обізвалась молоденька упириха.
- Та ви їм накажіть, і сядете, а вагу вони втримають будь-яку, аби тільки з добром прийшли, - дракон посміхнувся, та наказав ослонам не метушитись, – тож припрошую!
Гості розсілися хто де стояв, і верткі ослони самі потягли їх по вказаних місцях.
- О! А стіл же пустий! Ми що, малюнки жертимо? - Старий домовик сердито дивився на малюнок здоровезного кабана, який лежав серед яблук. Кабан повернув голову, та підморгнув домовикові, аж той впав зі свого ослона. - А, тобі, грець!
- Та ні, гості шановні, малюнки, мабудь, залиште в спокої, - дракон подивився на трошки п’яненького водяника, що вже тяг до рота шматок скатертини, з намальованою на ній пляшкою, – зараз все буде.
І справді, одразу після його слів, на скатертині почали з’являтися наїдки та напої, що могли задовольнити будь-кого. Тут були і біфштекси з кров’ю для упирів та упирих. І найорганічніші добрива для духів рослин, і вода ключова з Карпатських гір, і сур’я животворна. Для людей, та тих, хто надає перевагу людським наїдкам, пропонувалось спробувати страви всіх народів та країв світу. Деякі з цих страв були настільки екзотичними, що хтось з народу з острахом на них дивився. Здавалося, що страви виростають прямо зі столу. Один із запрошених людей, директор ресторану «Млин» що у гідропарку, взагалі заявив, що кидає своє ремесло, бо ж після таких рибних страв, які він тут скуштував - можна лягати та помирати. Деякі з гостей намагалися брали наїдки, які не були їхньою звичайною їжею. Веселощі викликав один з водяників, що спробував їжу з тарілі Зніча. Ото було шипіння та пускання пару! Гості віддали належне пригощанню. Було проголошено безліч тостів, випито та з’їдено було багато, але нікого не відпускала думка про те, що стояло посередині столу. Кожен запитував себе: «Що це? Що іще придумав Горинич?» А змій хитро мружився, та таємниче мовчав.
Настала пора подарунків. Дракон найбільше любив цей момент. Друзі та знайомі вітали його з черговим днем народження, та дарували йому щось. Але ніхто не відходив від Горинича без іншого дарунку, саме того, про який мріяв, та не смів просити. Всі знали про цю примху дракона, всі знали, що він якимось дивом узнає про найпотаємніші мрії кожного, і на свій день народження дарує кожному його мрію. Тільки от, ніхто ніколи не зміг взнати – а про що мріє сам змій? Ніхто не знав, тому і дарували йому щось, що самі вважали надзвичайно важливим. Раніше дарували золото, та цнотливих дівчат. Золото Горинич скидав до своєї печери, аби роздавати коли виникне потреба. Потреба виникала часто, та все одно цього металу в нього накопичилась велика купа. Дівчат же він спочатку відпускав, та місцеві жителі вбивали їх, вважаючи, що вони не догодили дракону. Було це дуже давно - коли ще люди вірили у те, що стовп, або малюнок може бути Богом. Тож він знайшов інший шлях: він цих дівчат робив носіями своєї крові, матерями своїх нащадків, що шанувались серед людей, ставали князями та боярами.
Згодом люди перестали нести драконам дарунки, бо прийшла чудернацька віра, що примушувала людей вклонятися мертвому богові, майже як Осірісу. Тільки Осіріс помстився Сету, а цей всіх простив. Спочатку здавалось, що ця віра корисна для людей, що вони стануть кращими, аж ні! Ієрархи цієї релігії спотворили вчення свого пророка, знищили його пам'ять, та створили іншого ідола, людожерського і кривавого. І ось дракони, та весь народ були об’явлені «нечистю». З ними стали битись під знаком знаряддя страти, а далі до цього переслідування приєдналися люди, що вклонялися півмісяцю. Це були страшні, та важкі часи. Але вони минули. Тепер до Горинича приходили друзі. Ніхто його не боявся, ніхто вже не вважав народ «нечистю» вже і люди і народ жили разом і раділи з того. А подарунки дарували драконові тільки від щирого серця, тільки тому, що самі того хотіли.
- А ось тобі, змію, окраєць хліба. Де б ти не був, та щоб ти не робив, хай він буде з тобою, а що від того буде – побачиш…- сивий Дідух поважно підкрутив вуса, кольору стиглої пшениці, та протяг драконові невеличкий пакуночок, загорнутий и вишивану хустинку.
Горинич вклонився Дідухові, та прийняв від нього пакунок, розгорнув його, аж всі побачили величезний каравай хліба, яким можна було б нагодувати десятки людей. А на тому хлібові чого тільки не було! І ліси й моря, і степи наші слов’янські, та джунглі закордонні. І видно було, що не буде тому хлібу ні кінця ні краю, скільки від нього не відламуй!
- Дякую тобі за дарунок безцінний, та за ласку красну! А ось і тобі даруночок невеличкий. Горинич простягнув лапу десь у тінь, та витяг звідти пакунок, що розміром був більший за Дідуховий. - Прийми це, та вдягни в нього своїх діточок.
Дідух вклонився драконові, і витяг з пакунку сонячні промені, що засвітилися у темряві ночі, осяявши гостей світлом сонця весняного.
- Хай не буде на твоїх полях пекучого сонця, що сушить землю, та стомлює рослини, хай ласкаве сонечко весняне, завжди годує та плекає твоїх діточок! – Дракон ще раз вклонився Дідухові.
- І я хочу! І я можу! Та пустіть вже! Наш дарунок хай Горинич побачить! Ми його всім класом готували! – Поперед всіх вирвалось якесь дитинча. Було воно все вимазюкане у солодощах, та так, що вже й не видно чиє воно. – Дядечку! Ось ми… Ось тут… Дядечку, ми вітаємо…- хлоп’я знітилось, та виштовхнуло перед себе дівчинку, яка була набагато чистіша, та тримала у руках невеликий пакунок. – Ось ми робили-робили, і зробили… Та кажи вже! – Хлоп’я гримнуло на дівчину, та, перелякавшись, сховалось за спиною Дідуха.
- Так, поважний Горинич Родовичу, ми всім класом підготували Вам цей подарунок. Хай він Вам буде на користь і радість, та хай буде на спомин про нас… - дівчина розгорнула дарунок, і всі побачили макет Землі, навколо якої кружляла фігурка дракона. – Це ж Ви Землю бережете, та Долю Земну стережете, тож… ось… ну…- дівчина зашарілась, та протягнула дарунок драконові.
- Ач як гарно зроблено! Диви, я тут як живий! Ой красно дякую вам, діточки, що пам’ятаєте старого, та ще так гарно величаєте! Аж і в мене для вас є дещо. - Дракон вклонився дівчинці, та витяг в неї з-за вуха кульку яскраву. – Оце вам, любі мої. Як подивитесь у неї, та загадаєте яке питання – тут воно і дасть вам відповідь, тільки таку, що зрозуміти вам її надо буде. Та дивіться, користуйтеся цим з розумом, бо хто знання без розуму отримує, той себе мороком оточує, та в прірву падає.
Вже й Віз у небі перекинувся і Місяць до горизонту схилився, а гості все підходили з дарунками, та отримували дяку, яка ставала більша за дарене. Більше за все гостей зацікавив дарунок аспірантів Київського університету, який приніс аспірант Павло. Це була відеокамера. Вона давала змогу знімати через виміри. Горинич одразу витяг з печери свій комп’ютер та під'єднав до нього камеру. Гості скупчились навколо екрану та з захватом роздивлялись те, що вона показувала. Правда зрозуміти, що то було, могли тільки деякі з народу, які за родом своєї діяльності вміли пересуватися між вимірами. Ото було галасу та сперечань з приводу побаченого! Хтось бачив просто плями, хтось якісь рослини, що стирчали під неймовірними кутами, а серед них щось повзало. Деякі побачили, як одне щось пролазить крізь інше, яке є, в свою чергу, чимось одночасно і великим і маленьким, та й бачать його не ззовні, а зсередини. Хтось жахався. Одна молода упириха заявила, що більше ніколи не засне. А болотяниця сказала, що у них в болоті, як її старий нап’ється, щось таке буває, навіть трошки схоже. Всі галасували, сміялися і жахалися, та чекали, чим же дракон віддячить науковцям.
Горинич не залишився у боргу.
- Ось вам, хлопці, мікроскоп. Я десь рік тому його брав у вас - тепер віддаю. Але… - дракон зробив значущу паузу, – я дещо з ним зробив, думаю, що вам сподобається. – Старий змій хитро примружився, та протягнув Павлові університетський мікроскоп. – Ввімкни його…
Хлопець зачудовано подивився на це обладнання. Мікроскоп був старий, і ніхто в університеті вже про нього не згадував, та й потужності в ньому було замало, тож його і використовували тільки для лабораторних робіт студенти першого курсу. А коли дракон його взяв, то деканат взагалі списав цей мотлох. Ввімкнувши його, Павло нахилився до окулярів та, раптом, звідти вискочила тривимірна проекція, в якій Павло впізнав схему будови атома, а з мікроскопу понісся голос:
- Поняття «елементарна частинка» у фізиці виникло у зв'язку з ідеєю відшукання таких неподільних далі частинок, з яких складається вся матерія. Неподільність спочатку приписувалася атомам, потім - ядрам, потім - нуклонам. Вперше про елементарні частки, як про складові частини будь-якого атома, стали говорити наприкінці дев’ятнадцятого - початку двадцятого століття. Саме в цей час було показано, що атоми можуть перетворюватися один в одного при радіоактивних перетвореннях. У ці ж роки були відкриті катодне і рентгенівське випромінювання, випускання яких різними атомами свідчило про подібність будови всіх атомів. Наступними етапами в пізнанні будови атома було відкриття атомного ядра (1911 р.) і його складових частин: протона (1919 р.) і нейтрона (1932 р.). Елементарними частинками сучасна фізика умовно називає велику групу найдрібніших мікрочастинок, які не є атомами чи атомними ядрами (за винятком протона, який є ядром атома водню). В даний час до елементарних прийнято відносити такі частинки, і їх античастинки:
