Відболіло, минуло, забулось, пройшло…
І здавалось, що ніби уже відпустило.
Як так сталось, що довго тебе не було,
А минулої ночі раптово наснилась?
Геть іди, не карай, пощади, відпусти!
Ну скажи мені, нащо ці муки пекельні?
Бо з тобою у нас паралельні світи,
І дороги з тобою у нас паралельні.
Я забув, що було, не тримаю я зла,
Адекватний давно, взяв себе ніби в руки,
Та чому, відколи ти від мене пішла,
Щось у лівому боці щемить від розпуки?
Ще пройде, може, раптом з десяток так літ,
І в маршрутці, кав’ярні, чи в Стрийському парку
Ти побачиш мене, тихо скажеш: «Привіт!»
І щось знов обпече, як розпечена шкварка.
Заболить, зашкварчить, запече не на жарт,
І ударить у груди, як блискавка з неба.
Ти мій хрест, ти мій біль, мій ходячий інфаркт,
Ох, як довго, як довго чекав я на тебе! |