Кравчик Єнс (казка)

маленького містечка, де тихо й щасливо жили Єнс та Кєрн. Кравчик так і подумав, що це, мабуть, начальник лісної варти. Та через те, що Єнсові не раз і навіть не два доводилося мати справу зі святково шкіряним камзолом начальника прибрамної варти свого рідного містечка, через те, що Єнс пречудово знав суворих та іноді навіть безгрішно непідкупних міських стражників, їх навички та звичай, через те, оговтавшись, він сміливо та бадьоро відповідав, що звуть його Єнс, кравчик Єнс, що з'явився він для того, аби переговорити з їх величністю лісним королем, і що в нього немає зараз золотих рігсдалерів, але є вміння та бажання настільки поважному та шляхетно відомому панові (панові начальникові королівської лісної охорони) пошити належне його званню, заслугам і рокам плаття - наприклад, камзол просторо новітнього, святкового крою. До того ж саме такий камзол захистить гілки безстрашного лісного лицаря від випадковості необережного зламу.
    Закоренілому на королівській службі дереву-воякові сподобалася смілива винахідливість кравчика, а також розважлива продуманість його розумних промов за новітній камзол просторо святкового крою. Тому що, якщо зізнатися відверто, грізний дуб, коли стягував платню з чергового мандрівника, який випадково прибився до їх королівства, дуже часто зі страхітливим тріском безповоротної втрати ламав свої тінисті та розлогі гілки. Втім, оскільки дуб вважався на військовій королівській службі, то, як і годиться сумлінному солдатові, він побажав, щоб камзол був надійно ноский і міцно твердючий, а саме - щоб камзол був весь пошитий із каменю.


    Нічого не вдієш, довелося вправному нашому кравчикові, засукавши рукави, негайно приступати до роботи, добре що стара голка була при ньому, а навколо валялася незліченна безліч каменів різноманітних кольорів та розмірів. Одне зле, камінці попадалися найтвердіші, все кварц та граніт, і Єнсу довелося добре попрацювати, щоб пошити з них обіцяний святковий камзол вільного крою.
    Чи є потреба говорити, з яким доброзичливим задоволенням та радістю дуб прийняв роботу нашого кравчика? Єнса було негайно пропущено та забезпечено найдокладнішими настановами за те, як йому без труднощів пробратися до коштовно розкішного та казково мальовничого палацу лісного короля.


    По стежці, по натоптаній лісовій доріжці, як весело простувати по натоптаній лісовій доріжці до завершення своєї славної мандрівки. Ось і палац лісного короля - Єнс одразу здогадався, що це саме палац, тому що нічого вигадливо величнішого важко собі й уявити. Уявіть собі гриб, ні, не якийсь там маленький, непомітно загублений у високій траві грибочок на безбарвно тонкій, жалюгідній ніжці, якого навіть олень не почує своїми широко чуйними ніздрями, але безсумнівно пройде повз, необережно зачепивши могутнім і грубим копитом. Уявіть собі величезний, дорідний, велетенський мухомор, який губиться у хмарах верхом свого яскраво червоного капелюха. Мухомор був настільки небачено величезний і старий, що краї сяйливо блискучого на сонці капелюха під тяжкістю власної, віковічно задеревілої ваги опустилися до самої землі, приховуючи від поглядів могутню, білосніжну, витончено струнку колону, - високу до неба ніжку цього гриба. Краса чудернацько вишуканої черепиці й близько не могла б зрівнятися з розкішшю грибного оздоблення. Як яскраво та свіжо серед зелені лісного королівства виглядав величезний запотілий мухомор у час літньої спеки, як приголомшливо мальовничо та привабливо виділявся його вкритий памороззю червоний капелюх серед мли морозного туману суворої зимової пори!
    Вхід до палацу (величезна діра, виїдена швидкими багатоніжками) був на самому верху й охороняли його гігантські жуки рогачі. Коли потрібно було пропустити когось до палацу, жуки, гулко потолкувавши між собою, спускали з самого верху мотузяну драбину. Потім по нескінченно довгих кручених сходах навколо товстелезної ніжки гриба гість потрапляв у внутрішні апартаменти королівського палацу. Тут без зайвих церемоній, по-дружньому, майже по-сімейному, гостя, що тільки-но спустився, представляли його величності лісному королю та всьому його буйно розплодженому та пишно квітучому королівського роду. У чимось русалоньки без сумніву мали рацію: лісне королівське сімейство не відрізнялося особливо бездоганною вишуканістю манер та смаку. Найвищим проявом королівського розкошування вважалося натерти наскільки можливо товстішим шаром вужиного сала все, що тільки можна було натерти. Для виготовлення цього сала виловлювалися найбільш верткі, масні та роздумливо мудрі вужі. Через те в палаці все блищало та лисніло, через те навіть осяння золотих світляків здавалося палахкотінням нестерпно найяскравіших факелів, через те все звучало та сяяло, іскрилося та переливалося немислимим відтінком неймовірно небачених барв та кольорів.


    Отже, Єнс був представлений його величності лісному королю. Чудернацько вередливий, оброслий омелою та повитицею, ощадливо скупий та заможний могутній лісний король на диво прихильно та навіть ласкаво прийняв новоприбулого мандрівника. Король знав толк у людях, речах і казкових сюжетах, які плодяться навколо тих же людей і речей. Довірчий говір дивним пошептом розхожого вітерця приніс йому перекази про Єнса, його майстерність, а також про шукану ним голку-самошвачку. Крім того, король шукав надійно поворотких женихів своїм довірливо простакуватим дочкам (люблячим все виключно зелене та смарагдове лісним дівам). Король подав знак (прояв небаченого марнотратства!) – і високо під склепінням зазвучала музика палацового оркестру. Пролунало туге хрипіння лісових арф, натужну арію флейт відтіняв незвичайно яскравий фальцет осикових скрипок, ялинові волинки заревли хвилююче протяжним скрипом, - одне слово, зазвучала прегарна музика!
    Але проте, це небувале, нечуване марнотратство - так-так, навіть палацовим музикантам лісного королівства (смерекам та соснам, вербам та осикам) належить платня за їх великодушно подвижницьку старанність. Тому музика лісу (виключно з міркувань розумної заощадливості) звучала дуже недовго: король підняв руку - все замовкло, подав знак - і Єнс наблизився до трону...
    Взагалі, цей трон був звичайнісіньким, пересічним та важким золотим троном - у будь-якого зі, скажімо, навіть самих нещасно бідолашних королів десь у запиленій комірчині обов'язково завалявся такий відлитий із червоного золота та прикрашений діамантами, перлами та дорогоцінними каменями коштовний трон. Трон лісного короля дістався йому як платня за якусь послугу безкорисливої дружності від одного дуже поважного та значущо пихатого чиновного троля.


    Єнс наблизився до трону... шанобливо й доречно, як вважав сам кравчик, схилився в глибокому поклоні та вимовив щось схоже на хвалебне вітання його величності лісному королю, його незліченно розплодженій фамілії та й їх разложисто гіллястому дворові, привільно зеленіючому нестримною паростю молодого пагона. Хоча зізнаємося, Єнс не був надто вправний у майстерності витіювато красномовних балачок. Однак його старання було помічено. І лісний король, і його сімейство, і весь його обширно зеленіючий двір заохочувально поворухнули кронами, захитали гілками та задоволено затріпотіли розлого широколистим лататтям.
- Ти прийшов за голкою-самошвачкою? - запитав лісний король і тут же, поблажливо посміхнувшись, продовжив, - навіщо голка-самошвачка тому, хто може простою, іржаво кованою голкою пошити й вбрання для навіжених русалоньок, й найлегшу павутинну мережу, й надійно найміцніший камзол для мого стражника? Голка-самошвачка у тебе за комірцем, кравчику Єнсе!


    Опісля за багатим королівським столом король довго розмовляв із своїм славетним гостем. Говорив довірливо та задушевно, майже по-товариськи, ділячись із Єнсом секретами приготування грайливо іскристого місячного вина, пікантно гострого паштету з хвостиків двотижневих пуголовків і гаряче делікатної йозельської юшки, навареної на зміїних язиках ваахбадських відьом. Наприкінці посиденьок король і зовсім запропонував Єнсові стати його зятем, взявши за дружину одну зі своїх до безсмаку простакуватих, люблячих все виключно зелене та смарагдове лісних доньок. Втім, король знав, що кравчик відмовиться - адже Єнса чекала тиха та добра, мила його серцю Кєрн, його Кєрн...
    Розчулившись відмовою напрочуд майстерного та вірного своїй любові кравчика, лісний король запропонував Єнсові тут же, негайно, доставити його додому, до його казкового містечка, в якому працьовитого кравчика чекала Кєрн... Єнс із радістю погодився - сказати прямо, він добряче стомився від пригод, що припали на його казкову долю. Було негайно покликано дуба в пошитому Єнсом камзолі. Попрощавшись із королем, Єнс покинув палац-мухомор по мотузяній драбині. Начальник королівської варти підхопив його на руки (довгі, сукуваті й сильні гілки), розгойдав та й... та й раптом підкинув високо-високо до неба, до вечірніх, блідо-рожевих хмар. Єнс летів доволі довго, тому встиг розгледіти, як віддаляється велетенський мухомор, як повільно пропливає під ним глибока ущелина та й наближається берег чудесно блакитного моря. На березі зеленів віковічний високий кедр. Мить... і кравчик опинився в його обіймах. Кедр м'яко упіймав кравчика, розгойдав його та й... та й знову підкинув далеко у височінь, до вже рожево-червонястих вечірніх хмар. "Прощавайте русалоньки, прощавай морське королівство, прощавайте рифи та лагуни, вири та безодні," - тільки й встиг подумати Єнс, як він забачив пишно квітучі край дороги столітні липи. Мить... і тепер уже липи підхопили хороброго кравчика та й опустили на землю... прямо перед обімлілою від несподіваного щастя тихою та ніжною Кєрн.


    Радістю палали їхні обличчя, Єнса та Кєрн:
- Я люблю тебе, Кєрн, - тільки й зміг вимовити Єнс.
- І я люблю тебе, Єнсе, - зашарівшись, промовила Кєрн.
Побравшись за руки, тихі та щасливі, вони пішли по пустельній польовій дорозі до свого рідного казкового містечка. Вони не розмовляли про повчально правдиву та преславно достовірну подорож Єнса, про русалоньок, про палац-мухомор, про могутнього, оброслого омелою та повитицею, ощадливо скупого лісного короля та про знайдену Єнсом голку-самошвачку. Високі польові трави тяглися до них, намагаючись ніжним, легким дотиком розділити їх радість, яскраво розфарбовані вечірні метелики, намагаючись розважити Єнса та Кєрн,  вигадливо кружляли перед ними в неймовірно забавному й милому танці щастя, птиці голосистим, дзвінким і яскравим співом заколисували їх самотність...
    Проте самотні вони були недовго - біля самої міської брами назустріч їм висипали всі мешканці не дуже великого, але й не дуже маленького казкового містечка, всі мешканці, й серед них: пекар у чистому та білосніжному батистовому ковпаку, селянин із ближнього села в засмальцьованому фартуху грубого сукна, а також сам начальник прибрамної варти в святково шкіряному камзолі червоного кольору. Народ, оточивши щасливу пару, славив майстерного, спритно кмітливого й хороброго кравчика Єнса та його обраницю, тиху й