Кравчик Єнс (казка)

його королівства зовсім не просто:

- Вийдеш за міську браму та йди по дорозі, нікуди не звертаючи, - порадила Кельге (вона й сама добре не знала, як дістатися до лісного королівства).
    Недовго думаючи, прихопивши до дорожньої торби окраєць хліба з головкою цибулі та заткнувши за комірець стару свою, іржаво облущену голку з мотком ниток, Єнс відправився в путь. Надмірно суворі та іноді навіть непідкупні вояки прибрамної сторожі по-дружньому приязно побажали кравчикові, як можна швидше знайти голку-самошвачку та, не зволікаючи, благополучно повернутися додому з незбагненно далекої й небезпечної подорожі.


    Бідолашна Кєрн, бідолашна Кєрн, вона пізніше всіх дізналася про те, що її кравчик відправився за чарівно рукодільною голкою-самошвачкою. Йой, якби вона раніше дізналася, вона б точно не пустила хороброго кравчика в таку далеку та небезпечну подорож,
вона б зізналася, вона б точно зізналася йому, що любить його ніжною та найщирішою любов'ю, на яку тільки здатне її добре серце, що вона вже давно чекає, давно мріє за хвилину, коли її любий Єнс наважиться підійти до неї, доторкнутися до її руки та сказати: "Я люблю тебе, Кєрн!" І що напевне, буде чи ні в Єнса голка-самошвачка, Кєрн, не роздумуючи, відповість працьовитому кравчикові: "І я кохаю тебе, Єнс..."
    Та що поробиш… Кєрн дізналася пізніше за всіх. Вона вибігла за міську браму, добігла до пишно квітучих край дороги столітніх лип... Єнса вже й слід загув... Довго-довго стояла Кєрн, вдивляючись у дорогу. У високій верхівці розлогих дерев безтурботно вищебечувала невгамовна юрба птахів, сонце весело грало золотистим промінням у пахучо рухливім листі, але Кєрн, милій Кєрн, сумні були й спів птахів, й блиск сонячного променя, й рівний шерхіт пещеного вітерцем густого листя. Нещасна Кєрн, бідолашна Кєрн плакала за своїм Єнсом... Довгі дні тяглися нескінченно одноманітною чередою, але щовечора Кьерн приходила під знайомі липи та довго-довго дивилася на пустельну дорогу, яка звивистим паском губилася вдалині. Висока польова трава тягнулася до неї, намагаючись ніжним, легким дотиком втішити її горе, яскраво розфарбовані, пістряві й квітчасті вечірні метелики послужливо кружляли перед нею в неймовірно кумедному й милому танці, намагаючись розважити її танцювальною своєю старанністю, птахи голосистим, яскраво гармонійним співом заколисували її самотність - але Кєрн, бідолаха Кєрн, думала за свого Єнса...


                                                              Розділ 2
(Початок славнозвісної подорожі Єнса, знайомство його з морськими русалоньками)


    Тим часом наш Єнс крокував по безлюдній польовій дорозі. Уздовж дороги швидко снували веселі верткі стрижі, вони ніби намагалися показати кравчикові єдино правильний, вірний та надійний шлях, маленькі коричневі ящірки час від часу пробігали попереду Єнса, ніби закликаючи його не зупинятися, але й далі наполегливо та неухильно твердо йти вперед, і навіть маленькі мурашки деякий час, наскільки їм вистачало сил, намагалися, ніби вірні друзяки його, встигати слідом за Єнсом. Саме тому Єнсові не було нудно та самотньо, але, навпаки, весело та радісно спокійно:
"Для чого сумувати, - думав він собі, - в торбинці є окраєць хліба, за комірцем припасено надійну підмогу - стару голка з мотком ниток, - чи варто журитися, залишилася дрібниця: знайти лісового короля та й випросити в нього небачено чудесну річ, золоту голку-самошвачку. Уперед, уперед - допоки несуть ноги та перед тобою стелиться дорога!"


    Так Єнс йшов день, два, три та й врешті-решт вийшов на безлюдний берег невідомого йому, прекрасно лазурового моря. Уздовж берега піднімалися в саму височінь білосніжні, сліпучо яскраві скелі та зеленіли темно густою смугою віковічні ліси кедру та ялини. Дивовижно ясне сонечко, спочиваючи серед легких перистих хмаринок, пестило своїм променем благодатну розкіш нерукотворної досконалості та краси. М'яко виблискували хвилі. У морі безтурботно хлюпалися молоденькі русалоньки. Лунали переливно чарівливий сміх та дивний спів. Русалочки то пірнали в таємничу глибину, лише на мить майнувши спокусливо оголеною своєю спиною та мокрою, чудернацькою лускою добірно пружного риб'ячого хвоста, то, граючись, із шумом бризок та щасливого сміху несподівано знову з’являлися над поверхнею моря.
    Помітивши Єнса, русалоньки злякалися та й поховалися серед хвиль. Кучері їх довгого волосся були точнісінько такі ж як морська піна - здаля й не відрізнити. Але через деякий час, оговтавшись і звикнувши до незнайомця на березі, зацікавлені русалочки почали одна за одною, спочатку боязко та несміливо, показуватися серед рухливо блискучої морської гладі.


    Єнс ввічливо привітався та запитав милих русалочок, чи не знають вони, як дістатися до лісного королівства? Русалонькам, дочкам морського владики, звичайно ж, був знайомий їх чудернацько вередливий далекий родич - оброслий омелою та повитицею, ощадливо скупий та заможний, страшенно не схильний до гучної метушні розваг та пустощів могутній лісний король;  були знайомі його замшілі та неотесані, зарозуміло самовдоволені та грубо галасливі сини-пні; а також їх сестри - простакуваті до несмаку, любительки всього виключно зеленого та смарагдового (мов би й не було інших кольорів, наприклад, блакитного та лазурового) лісові діви. Інша річ русалоньки - милі красуні виховувалися в вишуканій розкоші та багатстві підводного царства. Їх далекозорий таточко, не скуплячись, дбав про виховання доньок, і від того вся вишукана щедрота морських глибин, вся дивина та чудасія, все найдорожче та заманливо цінне – все, все зносилося дбайливо кропіткою прислугою (спритними крабами) до підводних чертогів коралового палацу (все, все зносилося, щоб радувати та привчати до піднесеної досконалості очі юних красунь).
    Поважна стара каракатиця була за няньку в невгамовно непосидючих русалочок. Вона була дуже стара й слізливо забудькувата, та й до того ж вельми, вельми й вельми, обізнана у мистецтвах - превелика безліч багатих торгових суден, вишуканих яхт і цілих купецьких флотилій затонуло за її довгий, нескінченно дрімучий морський вік. Скільки дивовижних за красою картин і гобеленів, витончено вирізьблених статуй, крихітних мармурових статуеток і приємно позолочених бовванів, скільки хитромудро прикрашених рундуків, кованих скринь і делікатно інкрустованих рахв їй довелося побачити та помацати своїми гнучко обережними щупальцями. Скільки небачено мебльованих кабінетів, скільки потай відокремлених кают, скільки глухих куточків тих же суден, яхт і купецьких флотилій їй вдалося оглянути. Зі скількома найбільшими гострословами, зі скількома могутньо обдарованими, неповторно обдарованими розумами сучасності їй довелося зустрітися особисто. Скільки прекрасних, глибоких думок, повчально красномовних цитат і бездоганно обміркованих казань вона пізнала та навіть спромоглася записати собі на пам'ять (добре, що у каракатиці про всяк випадок при собі завжди водилося відмінної якості чорно-синяве чорнило). Шкода лишень одного, що до моменту зустрічі з допитливою каракатицею виключно всі вони, філософи й поети, художники й музиканти, провидці та месії, - всі-всі вони були нерухомі, нудні та багатозначно задумливі. Задумливі навіть до того, що не спромоглися вимовити ані слова в присутності переляканої своєї шанувальниці, і каракатиці доводилося наздогад домислюватися до їх думок, цитат і пломенисто повчальних казань (вочевидь, що така кількість несподіваної морської водиці навкруги - справляла на їх немеркнучі уми глибоке, приголомшливо задушевне, та й взагалі незабутнє враження). Чи потрібно пояснювати, що русалоньки, під наглядом такої обізнаної няньки, отримали найкращу освіту, яку тільки можливо було здобути в їх підводному королівстві.


    Отже, русалочки охоче розповіли Єнсу, що лісовий король живе далеко за морем, і що вони залюбки переправили б такого знаменитого та вправного кравчика на інше узбережжя, та, на жаль, не можуть того зробити через одну, але тим не менш безперечно важливу причину: русалоньки були голяка, а виховання, одержане ними в просторо кораловому палаці їх статечного татуся, зовсім не дозволяє їм показуватися без наряду навіть перед вправно вмілим кравчиком із невідомо далекого казкового королівства. Втім, треба зізнатися, що відважний кравчик дуже сподобався нашим русалонькам і їм зовсім не хотілося розлучатися з ним настільки раптово та швидко. Тому русалоньки повіли Єнсові, що все ще можна поправити, що необхідно лишень пошити їм яке-небудь одіяння, що шкіра в русалочок по-особливому витончено ніжна та чутливо ранима й тому для пошиття зовсім не підійдуть ні оксамит, ні шовк, ні атлас, ні парча, - але тільки піна, морська піна (легше, ніж пух, ніжніше, ніж м'який дотик морської трави), але тільки морська піна не буде ранити й опікати, жалити й тиснути нещасно беззахисне тіло молоденької русалочки.


    Нічого не вдієш, наш кравець приступив до роботи, благо в нього була стара його голка, а до ніг лагідна хвиля раз у раз виносила легку як лебединий пух і напрочуд ніжну, як повітряний поцілунок, морську піну. Чимало довелося Єнсу старанно попрацювати над незнайомим та делікатним матеріалом, але й вбрання для русалочок вийшло на славу. Вишукано вигадливе мереживо та ажурні розкоші найдорожчих гіпюрових, припустимо навіть наприклад, королівських нарядів неможливо було б і близько прирівняти до витіюватого багатства пінного оздоблення. Чарівна витонченість повітряних переливів, чистота й втіха, краса й досконалість, - все це до неймовірності сподобалося приємно здивованим русалонькам. Вони одразу ж одягнулися та запропонували Єнсу зайти до води. Тоді, підхопивши вправного кравчика, русалоньки попливли з ним через усе море.
    Подорож була довгою, та не нудною. Русалочки, солодко хвилюючи серце, жалібно співали звабливо заповітних русалкових пісень та розповідали чарівно вигадливі, захопливі та спокусливі для душі й розуму казки. Про підводне королівство, про затонулі кораблі, про незліченні багатства коралового палацу, про рибок-реготух, про рифи та лагуни, про глибини та водоверті, про таємничі морські колодязі, в яких водяться потворні водяні відьми, про дельфінів, яких, обпоївши чорним зіллям, ці відьми змушують служити собі, про печеру в віддаленому куточку королівства, де живе жахливе, пожираюче нещасних молодих русалочок, морське чудовисько - гордовито божевільний родовим своїм прокляттям, безжальний і жорстокий трьохголовий змій, про перламутрові мушлі з добірно блискучими рожевими перлинами всередині, які охороняють величезні прадавні черепахи, про карети, виготовлені з панцирів цих черепах, про морських коників, дружною юрбою запряжених у ці важкі та й неповороткі карети, про щастя та волю, про розкіш і багатство, про блаженство та тишу, про вічність і спокій та й про багато, багато що інше, - тепер вже й не згадаєш, за що тільки не шепотіли русалоньки на вухо стомлено розімлілому Єнсові під час цієї довгої та приємної подорожі.


    Нарешті вони допливли до бажаного берега. Єнс щиросердо