I знов дощiть, i знову мряче,
I лише затишно за склом.
А небо нинi тихо плаче -
Понуре, сiре мло.
Це осiнь прибрала до себе
Кермом природи володiння.
Не зрахувати хмар на небi,
А сонце нинi, як видiння.
Сховавсь пiд зонтик перехожий.
I дещо сумно, та не шкода.
Бо ще нам буде день погожий.
Розтопить сонце цю негоду.
Осiннiх вiдзвукiв погоди
На душi лягла печаль.
Звичайно це, що в час негоди
Чомусь нам хочеться мовчать.
Журливi осенi порухи
Натхнення так уважно слуха.
Але яке з него пуття?
Тiльки рядки цi про життя.
|