Любить, оберегать
ты клялся, так ведь?..
Мой рыцарь, об одном тебя прошу:
Возьми себе
моей короны тяжесть,
Которую
так гордо я ношу.
И сердце, что в отчаяньи, но нежно,
И слово, в коем мужество и грусть.
Двуострый меч иронии (конечно,
Будь осторожен - может и проткнуть).
Возьми вериги из забот постылых,
Бесценные бессонницу и боль...
Ты пошатнулся – что, непросто, милый?
А я – ещё и ласкова с тобой...
Свiтлана Жолоб
***
Ти обіцяв
любов та оборону?..
Мій лицарю, одне тебе прошу:
візьми собі
тяжку мою корону,
яку так гордо
в будень я ношу.
Візьми це серце, ніжне і невтішне.
Візьми це слово, мужнє і смутне.
Візьми цей меч іронії двосічний –
та обережно, бо й тебе протне.
Візьми вериги клопотів колючих,
коштовності: печаль, безсоння, біль…
Ти похитнувся –
мабуть, важко, любий?
А я – ще й усміхалася тобі…
|