Как встреча с В.Высоцким изменила мою жизнь

з спритністю молодого піїта, помчав до них.Один мій портрет господиня віднесла одразу на кухню:"Володя потім його забере ", сказала вона мені.

  Після того, як я нагадав йому про наше знайомство в Запоріжжі, В.Висоцький розписався на своєму портреті, потім ми з ним випили за знайомство.Він заспокоїв мене щодо невдачі з літ.інститутом і порадив вступити в університет мистецтв, відточувати далі свій талант живописця, і несподівано змінивши тему, став розпитувати мене про службу на флоті.Я точно не пам'ятаю про що я йому розповідав, пам'ятаю тільки, що я згадав про фільмі "Єдинствєная", який я вперше побачив у Сирії в порту Тартус, розповів про підводників які згоріли в дев'ятому відсіку в підводному човні "Комсомолець", і про інших підводників, які згинули без вісті в океанських глибинах, так і не повернувшсь на базу.
  Ми випили, за тих хто в морі і Володимир Семенович взявши принесену господинею гітару, закрив очі і почав щось тихо наговорювати про души в  рваних вітрилах, підбираючи мелодію на слух.Господиня попросила нас дати  спокій і не заважати йому:"Володю найшло натхнення", сказала вона, взявши лежав на серванті блокнот, поклала його перед Висоцьким, який став записувати в ньому свої вірші, час від часу мнучи і розриваючи зіпсовані аркуші. Ми відійшли від нього і скориставшись сприятливим моментом покинули гостинну квартиру.
Світало.Вдома у Марії я розглянув автограф Висоцького на своїй картині:


Вразило: скромно і зі смаком.

Ввечері Марія сходила до сусідки: забрала зіпсовані і викинуті Висоцьким блокнотні аркуші, потому здзвонилися зі своїми знайомими і ми поїхали до якогось бариги, який звів нас з покупцем-колекціонером.Картина, на якій був написаний портрет Висоцького, тому дуже сподобалась і була придбана їм за досить великі гроші.

  Мене вони не порадували: мені так стало шкода свого часу і праці витрачених на картину, тим більше з автографом Висоцького, що я послав куди подалі Марію і забравши частину грошей, з блокнотними листами, на яких були чернетки . Вісоцкого, поїхав в засмучених почуттях, гужбанить в Рибінськ, на Батьківщину свого батька.

Більше ні Марії, ні Висоцького я не бачив. Не доля мені було жити в Москві - не доля. Мже, то і до кращого. Але порадою Володимира Семеновича, я все ж таки скористався і університет мистецтв у Москві поступив, який  і вдало закінчив.

В загалі, як би там не було - на комбінаті "Запоріжсталі", мені не довелося попрацювати. Шкодую лі я друзі, про те, що мені не довелося нажити там горб і кілу, віддавши своє здоров'я на благо розвитку нової української алигархії? Ні, не шкодую. Там без мене.