Залізні ґудзики (казка)

безбоязно, незважаючи на звивання шиплячих гадюк і злісний лемент розтривожених карликів, попрямував до оселі чаклунки.
    Відьма вже чекала на солдата:
- Здрастуй, служивий, - підступно посміхнулася вона. Втім, її було важко впізнати (чаклунка перетворилася на зовсім молоду відьму - горба за спиною не було видно, довге волосся потемніло, зморшки ж на її обличчі геть розгладилися). І лише очі (злії-презлії, червоні очі) викривали знайому вже солдатові мерзотну відьму.
- Ти прийшов клопотати за принцесу? Що ж, іди за мною.
Чаклунка увійшла до свого бридкого житла, на порозі якого (величезній, трьохсотрічній черепасі) лежала біленька, зовсім як у принцеси-качечки, пір'їнка.
- Чого боятися? рушниця заряджена, шабля відточена, - простакуватий і хоробрий наш солдат лише підкрутив свого чорного вуса та й безбоязно пішов услід за відьмою.
    Вся хатина дихала та й ходила ходором. Жаби й вужі перепліталися, тісніше стискалися та й злякано витріщалися на чаклунку. Усередині все було в пилюці та павутинні. У печі яскраво палахкотів вогонь але ні жару, ні диму від нього не було зовсім; усюди на стінах висіли жмутики сушених чаклунських трав. Відьма дістала з печі киплячий казанок, голосно вимовила якесь заклинання та раптом бризнула чаклунським варивом прямо на солдата...


    Все померкло, закрутилося, закружляло... і... і тут солдат прокинувся маленьким, мізерно малим, менше мізинця, мишеням. На голові красувався солдатський ківер, одягнене мишеня було в добрий за розміром, бездоганно чистий, з двома рядами блискучих золотих ґудзиків мундир, на боці висіла гостро відточена шабелька, на плечі рушниця (якби ви побачили цю рушницю, ви б напевно подумали, що це крихітна дитяча іграшка, насправді ж це була справжня, так-так, справжня-справжнісінька рушниця, тільки дуже маленька, як раз для мишеняти, солдата-мишеняти).
    Солдат із подивом озирнувся навколо - все тепер стало приголомшливо величезним і ще більше лякливо жахливим. Круглі, масивні стовпи табуретних ніжок піднімалися догори та завершувалися величезною, навислою, в глибоких тріщинах плитою - дерев'яним сидінням. Ніжки столу були ще товщі та неслися догори ще на більшу висоту. Піч тепер виглядала неприступною, стрімкою скелею, всередині якої вирувало, ревло та билося невидиме мишеняти, і від того ще більш страшне, полум'я. Тисячі витріщених очей переплетених та здавлених гігантських жаб і вужів із жахливим переляком дивилися на солдата-мишеня та страхітливо величезну, огидну та погрозливу чаклунку.
    Чаклунка гримкотливим, оглушливо розкотистим (так, принаймні, здавалося нашому солдатові) голосом одразу покликала когось до себе:
    - Киць-киць, буде тобі спожиток!
І тут, нізвідкіля, з'явився страшний рудий кіт. Одначе солдату кіт тепер і зовсім здавався завбільшки зі слона - його величезні, палаючі вогнем, злії-презлії очі хижо звузились і з жадібним інтересом дивилися на мишеня. Кіт, красуючись перед відьмою силою та спритністю, зухвало вигнувся та... стрибнув на солдата.


    Але, навіть ставши маленьким, мізерно маленьким, менше мізинчика мишеням, наш солдат залишався непохитно хоробрим і відчайдушно сміливим, як і годиться самому звичайному та нічим не примітному солдатові. Солдат-мишеня вихопив свою гостро відточену шабельку, махнув нею раз, махнув другий - і відтяв котові пружні й тверді, як сталеві прути, вуса. Опісля мишеня скинуло з плеча свою дуже маленьку, майже як іграшкову, але, тим не менш, справжнісіньку рушницю, звів, приклав до плеча... спалахнув кременевий замок, пролунав грім пострілу... і коли розвіявся дим, стало видко, як здоровенний рудий кіт, дурнувато нявкаючи й жалюгідно припадаючи на підстрілену лапу, злякано забрався геть...


    Пролунав дружний крик піднесеного захвату та завзято щиросердного захоплення, пролунали нестямні оплески та схвальні вигуки віншувальних здравиць, - це тамтешні мишки, які спостерігали зі своїх нірок у глиняній долівці за результатом поєдинку, тріумфували переможно радісний фінал нерівного двобою.
    Герой, небачений в анналах мишачих історій герой, нечувано високославне мишеня-герой, на їхніх очах, просто тут і зараз, вписав своє ім'я в сумно порожній до цього часу літописний рядок мишачої доблесті та слави. Втім, увесь мишачий народ, перейнявшись почуванням співчутливої поваги, почав кликати мишеня-воїна до себе в підземне мишаче царство, до своїх нірок та підземель; і недаремно - розгнівана чаклунка вже шукала віника, щоб одним ударом прибити безстрашного нашого сміливця.


    Солдат зрозумів, що воювати з віником, схожим на широченне крило вітряка, а тим більше з чаклункою-велеткою йому, солдатові-мишеняті, дещо не з руки та швиденько, гримлячи своєю гостро відточеною шабелькою та начищеною рушницею, прошмигнув у найближчу нірку. Тут він був негайно представлений його величності мишачому королю, її величності мишачій королеві, численному їх дворові: дамам і кавалерам, чиновникам і радникам, писарям і канцеляристам, королівській мишачій гвардії, елітному загону королівської кінноти (в якості рисистих коників у мишачому воїнстві використовувалися надзвичайно слухняні, в міру вгодовані та добре доглянуті щурики), а також усьому, незліченному й радісно жвавому, мишачому народові. Наш герой, оточений радісною мишачою братією всіх звань, верств і статків, як і годиться непохитно хороброму та відчайдушно сміливому солдатові, скромно вислуховуючи непомірні похвали на адресу безсумнівно гідної своєї персони, лишень покручував чорного вуса та пихкав трубкою, туго набитою міцним, добірно запашним тютюном.
    Нечувано самовідданий подвиг його було належним чином офіційно підтверджено та оцінено як слід: мишеня було обласкавлене увагою королівської прихильності та представлене до найвищої нагороди королівства - сирного ордена, виготовленому зі справжнісінької, зеленої скоринки запліснявілого мармурового сиру (взагалі, це тільки в людей прийнято нагороджувати марним шматочком брязкучого заліза - сирний орден можна було тут же та й без зайвого зволікання з'їсти без останку). Канцлер королівства, старий, заслужено товстий, з відкушеним шматком хвоста канцлер, прочитав заздалегідь заготовлену урочисту промову. Канцлер справив враження надзвичайної премудрості, по-перше, тому що на коротенькому носі канцлера красувалися круглі окуляри, по-друге ж, тому що також, із неповторною глибокодумністю провидця, він вказав, що безсумнівно найголовнішим проявом героїзму мишеняти-солдата є його два ряди блискучих золотих ґудзиків (втім, що саме мав на увазі шановний, високоповажний канцлер тепер вже й важко розібрати).
    Крім того, мишеняти був запропонований генеральський чин, звання почесного громадянина, пост командира мишачої королівської гвардії, а також довічний пенсіон (королівська канцелярія брала на себе це почесне зобов'язання, щодня мишеняти належало: чотири зелені горошинки, половина розколотого волоського горіха, дві великі варені квасолини та один шматочок ковбасних обрізків). Але солдат, звичайно ж, відмовився від генеральського чину та командирського звання - адже він був всього лише звичайнісінький і нічим не примітний, неймовірно хоробрий та відчайдушно сміливий солдат, мишеня-солдат.


    Відмова мишеняти-солдата від чинів, звань і титулів зовсім не образила його величність мишачого короля (володаря підземного та наземного мишачих царств, всемогутнього государя й розпорядника всіх знаних і незнаних ходів, переходів і потаємно затишних нірок), нітрохи не образила її величність мишачу королеву (делікатно витончену цінувальницю та покровительку всіх знаних і незнаних хлібних скоринок, предивно чудесних сирних головок і чудно наймальовничіших ковбасних обрізків), нікого не образила з численного й постійно зростаючого їх двору, - та й взагалі нікого з блаженно радісного та жваво метушливого мишачого народу.
    Навпаки, всі мишки побачили в тому знак надзвичайно привабливого мишачого благородства та істинно лицарської чесноти. Всі незаміжні мишки-дівчата та (повідомлю вам під найсуворішим, превеликим секретом), та навіть деякі з заміжніх мишок-матрон були безоглядно закохані в наше саме звичайне мишеня-солдата, звістка ж про те, що наш герой не має подружки, змусила всіх мишок-дівчат, та й багатьох із заміжніх мишок-матрон, скоріше причепуритися, надівши свої найкрасивіші сукні, фартушки та чепчики, і прихорошитися, пов'язавши на хвостики бантики всіх можливих форм і забарвлень.


    Втім, солдат із вдячністю прийняв звання почесного громадянина благословенно найпрекраснішого мишачого королівства. Це звання надавало йому доступ до всіх секретно потаємних архівів, комірок і сховищ королівського казначейства. Наше мишеня, окрім того, що воно було звичайнісіньким та й нічим не примітним, окрім того, що воно було відважно хоробрим та й відчайдушно сміливим мишеням, воно, як йому й належить, було ще кмітливим і спритним солдатом. Мишеня попросило відвести його до схованки речей, харчів, та непотрібних дурничок, відважно винесених підданими його величності мишачого короля з хатини лукавої та пронозливо підступної чаклунки. Солдат небезпідставно розсудив: можливо, щось і знайдеться необхідно цінне серед купи відьминого мотлоху.
    Молоденькі, шустрі мишки-дівчата, виряджені в найяскравіші платтячка, фартушки та чепчики, з радісною готовністю взялися негайно показати йому заповітну комірчину. Взагалі ж, усі мишки мали доступ до всіх комірок і сховищ королівського казначейства, тому що всі вони благополучно, зі щирою гордістю носили звання почесних громадян благословенно найпрекраснішого мишачого королівства.


    Однак у сховищі не було нічого особливо цінного й примітно чудового: все, що можна було з'їсти або ж із ґвалтом веселої метушні погризти - невгамовно допитливою мишачою ватагою було давним-давно з’їжджене або згризене вщент. Залишився сущий дріб'язок: недавній, вдало викрадений черевик без підошви, шматочок сальної свічки та неабияк сточений листочок якоїсь премудро важливої та таємниче незрозумілої чаклунської книги.


    Солдат, мало того що він був неймовірно хоробрим і нерозважливо сміливим солдатом, крім усього іншого, наш солдат напам'ять знав абетку, міг по буквах складати слова, а також читати їх і навіть читати такі слова, які можуть бути прописані в таємничо мудрованих чаклунських книгах. Чим наш хоробрий солдат зайнявся відразу ж. І, о диво! на листочку було написано, як позбавити від чаклунських чар качечку-білошийку та солдата-мишеня.
    Невелика премудрість: потрібно було лишень натерти до сліпучого блиску на солдатському мундирі золоті ґудзики (причому для принцеси, зачарованої в качечку, натирати треба було біленькою пір'їнкою, яка лежала на трьохсотрічній черепасі - порозі відьминого житла, якщо ж від чаклунства хотіли позбавити солдата-мишеня, натирати слід жмутом відьомського волосся), згодом потрібно було зрізати всі ґудзики ряд за рядом (замість золотих повинні були з'явитися світло срібні, на місці зрізаних срібних - червоно мідні), і тільки тоді, коли