10 интересных фактов из биографии Степана Бандеры

Наталья Любина
­1 Бандера ніколи не ходив до школи.
Дитинство майбутнього провідника ОУН припало на Першу світову війну, коли школи в селах не діяли. Окрім того, хлопець хворів на ревматизм суглобів, тому не міг нормально ходити.
“Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок”, — згадує в автобіографії. ­Попри це 10-річним зміг вступити до Стрийської гімназії. А на четвертому році навчання вже давав лекції гімназистам.
Ревматизм давав про себе знати й надалі. Через хворобу довго не міг стати членом скаутської організації “Пласт”. Туди Бандеру прийняли з третьої спроби.

2 Перші псевда — “Сірий”, “Лис”, “Баба”.
“Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений в чорне вбрання”, — описує ­Степана Бандеру газета “Батьківщина” під час судового ­процесу ­1934-го. У поліційній ­анкеті вказано, що в 19 років він мав зріст 159 см. У дорослому віці — 162 см.

3 До першого арешту 1934 ро­ку Бандеру близько десятка разів затримувала поліція.
Уникнути розправи допомагали, зокрема, й акторські здібності. Його співмешканець Григір Мельник згадує літо ­1931-го. Тоді ОУНівці в центрі ­Львова застрелили Євгена Бережницького, поліційного донощика. Влада затримала сотні українських студентів. Зокрема ­Бандеру.
“При першому переслуханні його запитали, чи знає він, за що його арештовано, — пише Мельник. — Степан тільки здвигнув плечима: мовляв, звідки йому це знати, але як треба, то треба. Тоді його поінформували, що ось українці замордували порядну людину Бережницького. Степан з удаваним задоволенням сплеснув долонями і з усмішкою висловив свою опінію: “То мусили бути мурові хлопаки! Ви знаєте, що то був за хрунь?” Переслухуючі поглянули на себе, здвигнули й собі раменами і по короткій шептаній розмові відпустили Степана як до нічого не причасного. Натомість чимало перестрашених маминих синків допитували цілими тижнями”.



4 У 27 років поляки засудили Бандеру до двох довічних ув’язнень.
Підсумком підпільної діяльності стали два гучні процеси, що відбулися у Варшаві та Львові в 1935–1936 роках. Їх назвали “справою Бандери та товаришів”. У Варшаві Бандеру засудили до смертної кари. Згодом її замінили на довічне ув’язнення. У Львові отримав ще один довічний присуд.
Коли Бандеру — тодішнього крайового провідника ОУН на Західній Україні — ввели до залу суду, підсудні встали і привітали його традиційним окликом “Слава Україні!” Спантеличені оборонці, судді та присяжні також підвелися.
“Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом, — описує “Батьківщина” його виступ у суді. — Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтелігентна людина. Його зізнання роблять помітне враження. Цілий зал із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшості підсудних. На запит Бандера відповідає: “До вини не почуваюся. Свою революційну діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку”.



5 Під час сповіді в тюрмі передавав таємні записки.
“Я сидів у в’язницях “Свєнти Кшиж” коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 року, — пише Бандера в автобіографії. — П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину — в суворій ізоляції. За той час провів три голодівки — по 9, 13 і 16 днів. Одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві — індивідуально, у Львові й Бересті”.
Інформацію від проводу ОУН отримував під час сповіді через капелана в’язнів — отця Йосифа Кладочного. Той також передавав олівці, всередині яких замість графіту були мініатюрні записки — “ґрипси”.

“Від него била сила волі і стремління поставити на свойому. Якщо є “іберменш” (надлюдина. — “ГПУ”), то він власне був з такої рідкісної породи. І він був тим, який ставив Україну понад усе”, — згадує Кладочний.



6 Гроші на втечу з тюрми дала американська діаспора.
У травні 1938 року в Роттердамі радянський агент вбиває провідника ОУН Євгена Коновальця. Харизматичний Бандера — найкраща кандидатура на його посаду. В цей час він перебуває у в’язниці міста Вронки — за 9 км від польсько-німецького кордону. Роман Шухевич організовує втечу майбутнього провідника. Кошти на це — 50 тис. злотих — виділяє українська діаспора в США.
Наглядачам тюрми дають аванс — по 500 злотих. В останній момент акцію скасовують. Ключник в’язниці, коли втратив можливість заробити велику суму, почав зазирати в чарку. Під час посиденьок зізнався про плани втечі. Як наслідок — поліція арештувала понад 80 осіб.



7 Брати загинули від рук нацистів, а сестри відбували покарання в радянських таборах.
Під час радянської окупації Бандера двічі намагався вивезти батька-священика і трьох сестер з України. Проте отець Андрій передав через зв’язкового: “Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу”. Більшовики розстріляли його в Києві 10 липня 1941 року. Сестер ув’язнили.
Двоє братів — Василь та Олекса — загинули в концтаборі Аушвіц у липні 1942-го. Василя побили, а потім дали смертельну ін’єкцію в таборовій лікарні. “Його обсипали вапном, били до непритомности і кидали в бочку з водою, щоб він відійшов, а потім знову це кількакратно повторяли”, — описує очевидець Василь Пасічняк. Через кілька днів до Аушвіцу привезли третього брата — Олексу. “Два дні безперервно тортурували його капи й форарбайтери, поки непритомного не відвезли тачкою до кранкенбав — лікарні”, — свідчить Петро Мірчук.

Молодший брат Богдан у складі Похідних груп ОУН пішов на південь України. Найімовірніше, загинув від рук гестапо в Херсоні 1943-го.



8 У нацистських концтаборах підтримував конкурентів-“мельниківців”.
В лютому 1940 року відбувся розкол ОУН. Більш радикальна частина націоналістів підтримала Степана Бандеру. Помірковані — Андрія Мельника. Згодом гестапо ув’язнило обох керівників.
“Мельниківець” Дмитро Андрієвський згадує, що саме Бандера поінформував його про загибель ще одного члена ОУН (м) — поета Олега Ольжича. При цьому запропонував провести солідарну хвилину мовчанки по впавшому другові: “Бандера відразу виявив товариськість супроти мене. Він питав про моє здоров’я, чи дістаю пакунки, чи маю досить їсти і чи не бракує грошей. Ініціа­тива зносин з Бандерою і далі мала лишатись в його руках”.

9 Наталя Бандера до 13 років не знала, що її батько — провідник ОУН.
Після війни за Бандерою влаштують полювання радянські спецслужби. До 1948 року сім’я шість разів змінювала місце проживання. Зокрема, мешкали в одинокій хаті без води й електрики на краю лісу. Пізніше переїхали до Мюнхена під вигаданим прізвищем Попель.
Наталя Бандера випадково дізналася, ким насправді є її батько: “У 13 років я почала читати українські газети, і читала там багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Степан Бандера — це мій батько”.

“Мені довелося двічі випадково бачити його в Мюнхені в дещо незвичайному вигляді, — згадує публіцист Василь Гришко. — Одного разу у вигляді типового баварця — в коротких шкіряних штанцях та в зеленому піджачку й капелюсі з метілкою. Другого разу — в вигляді типового польського єврея з тих дахавських кацетників (в’язнів концтабору. — “ГПУ”), яких тоді було багато в Мюнхені, в кепці й характеристичному плащі старомодного крою”.

10 Про своє вбивство дізнався напередодні.
—;Дякую! Смертний вирок приймаю, — заявив Степан Бандера у 1950-х, після чергового обрання провідником ОУН. Доти радянські спецслужби здійснили на нього кілька невдалих атентатів — замахів.
—;Повідомили мене із служби безпеки, що буде атентат, але це не вперше, — цитує його слова 14 жовтня 1959 року охоронець Василь Шушко. — Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені. Але коли, і хто, і де, і в який спосіб — все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність.
Бандера відмовився від супроводу охорони. ­Наступного дня агент Богдан Сташинський застрелив його з пістолета, наповненого отруйним газом.
Ігор ДУБОВИЙ

ПЕРЕВОД

1  Бандера никогда не ходил в школу.
Детство будущего проводника ОУН пришлось на Первую мировую войну, когда школы в селах не действовали. Кроме того,  парень болел ревматизмом суставов, потому не мог нормально ходить.
«Учебу в  объеме народной  школы я приобрёл в доме родителей, вместе с сестрами и братьями, пользуясь  помощью домашних учительниц», — вспоминает он в автобиографии. ­Невзирая на это, 10-летним подростком  Степан смог поступить в Стрийскую гимназию. А на четвертом году учебы уже читал лекции гимназистам.
Ревматизм давал о себе знать и в дальнейшем. Из-за болезни долго не мог стать членом скаутской организации «Пласт». Туда Бандеру приняли с третьей попытки.

2 Первые псевдонимами Степана  были  клички  «Серый», «Лис», «Баба».
«Он был маленького роста, худощавый на лицо , темноволосый, коротко стриженный и  был одет  в  тёмную  одежду», — описывает ­Степана Бандеру газета «Батькивщина» во время судебного ­процесса ­1934-го. В полицейской ­анкете указано, что в 19 лет он имел рост 159 см. Во взрослом возрасте — 162 см.

3 До первого ареста 1934 Бандеру около десятка раз задерживала полиция.
Избежать расправ помогали, в частности, и актерские способности. Его сожитель Григор Мельник вспоминает лето 1931-го. Тогда ОУновцы в центре Львова застрелили Евгения Бережницкого, полицейского доносчика. Власти задержали сотни украинских студентов. В частности, Бандеру.
“На первом допросе его спросили, знает ли он, за что он арестован, – пишет Мельник. — Степан только пожал плечами: мол, откуда ему это знать, но как надо, так надо. Тогда его проинформировали, что вот украинцы замучили порядочного человека Бережницкого. Степан с притворным удовольствием всплеснул ладонями и с улыбкой выразил свою позицию: «Так должны были хлопаки из стен! Вы знаете, что это был за хрунь? Допрашивющие переглянулись, пошептались и  отпустили Степана как ни к чему не причастному. Зато немало перепуганных маминых сынков допрашивали целыми неделями”.

4  В 27 лет поляки приговорили Бандеру к двум пожизненным заключениям.
Итогом подпольной деятельности стали два громких процесса, которые прошли в Варшаве и Львове в 1935–1936 годах. Их назвали «делом Бандеры и товарищей». В Варшаве Бандеру приговорили к смертной казни. Впоследствии ее заменили пожизненным заключением. Во Львове получил еще один пожизненный приговор.
Когда Бандеру — тогдашнего краевого проводника ОУН на Западной Украине — ввели в зал суда, подсудимые встали и поздравили его традиционным восклицанием «Слава Украине!» Озадаченные защитники, судьи и присяжные также поднялись.
«Ведет себя свободно и начинает  признания  спокойным голосом, — описывает «Батькивщина» его