Проходят годы... Мать седая
С войны ждёт деток-сыновей.
И плачет, бедная, страдая,
Смотря на путь вдоль тополей,
Согнувшись от беды уныло…
Десятки вёсен пролетело,
Сжигая тягостную жизнь…
А сердце мамы не забыло,
Как вести, будто бы ужи,
Залезли в горестную душу...
Степан, Василий и Андрюша!
Три пожелтевших «похоронки»,
Как ужас проклятой войны...
В отчаянии забьётся громко:
«Возьмите и меня, сыны!»
А сколько выстрадает мук,
Не зная отдыха и снов,
Держа в тепле уставших рук
Три снимка кровушек-сынов!
И рвётся сердце на кусочки…
И снова плачет: «Ой, сыночки,
Нет сил рыдать мне столько лет!»
... Солдатки, мамы-ангелочки,
Дарили жизнь – спасали свет!
Вы все – святые на Земле!
2012
Материнська доля
Ідуть літа. І сива мати
Щоднини тужить по синах...
Присяде мовчки біля хати,
Журливо дивиться на шлях,
Зігнувшись від років сутуло.
Вже скільки весен промайнуло
В її життєвім багажі,
А серце й досі не забуло,
Як впала з горя на межі,
Коли синів не стало трійко...
Степан, Василько та Андрійко!
Читає пожовклі похоронки,
Що зберігає від війни...
І лиш одне не йде із думки:
„Візьміть мене, мої сини!”
А скільки вистраждає муки,
Коли, відкинувшись від снів,
Бере в тонкі прозорі руки
Три фотографії синів...
І рветься серце від розпуки.
Втирає сльози. У журі
В надії дивиться на зорі...
...О сиві, милі матері,
В своїм жалю, в своєму горі
Святі лиш ви на всій Землі.
1986
|
С Днем Победы!