Ця зустріч... кафе... не проста випадковість -
колись ми бували отут найчастіше...
Знов пахощі чайні пливуть, як раніше,
на блюдці улюблених тістечок пара...
- "Добридень, пробач, як турбую даремно..."
Й відразу змінився і став чорно-білим
знайомий мені антураж кольоровий...
Як в ретро-кіно - я крізь тебе дивилась
очима чужими без краплі любові,
ім"я твоє вголос сказати безсила:
-"Привіт, говори, але знай - обмаль часу..."
...І ти говорив /в попільничці, вже повній,
тиснув сигарети раз по раз нервово/,
так нітився смішно ... Але поспішав про
своє особисте... чуже... щось сказати...
А я... я Минулого бачила Привид!
Стільницю між нами - чорнющу, як прірву –
яку ти накрив не коханням - в тих стравах
і ревнощі, й зрада підмішані знову!..
-"Ну, що ж, прощавай, я не їм вже повторень..."
|
