Маля кличе до себе мати,
Малюк називає її: "Волга".
Печерні фрески кричать,
Трипільські вторять осколки,
І з курного зрубу хриплять
Сусальні іконні раті,
Тягнеться до" Волги " солдат
З Мар'їнки мертвогу асфальту.
Ти тиснеш поглядом нас, Мати,
Гранітно-бетонне око.
Нас в пил меле дрібно снаряд,
І пил осідає у "Волгу"...
Ти слухаєш хвилі, солдат?
Ти хочеш від матері вісти?
Чи встигнеш ти слово сказати
За "сто сорок дев'ять і двісті"?
Хай холодні пальці води
Доторкнуться. Чи треба раю?
По Волзі колиска йде,
А пил дно річки збирає...
Це Волга, малюк, у відповідь
Я кличу по містам і лісам
В ефірі - шумів круговерть,
І чужі частоти та тріски...
Ти зможеш спочатку почати,
І в житті знайти собі місце!
Зумій частоту підібрати!
"Сто сорок дев'ять і двісті".
Мій голос тече з нових ран,
Дзвінить між зруйнованих вулиць...
Лиш пил покриває екран
Маля, це до нас повернувся?
(С) Скрытимир
|
