Лидия Таганова.
~ * ~
Жалобно скрипнет калитка под вечер,
Словно обижена злою судьбой.
Я полушалок накину на плечи
И скоротаю с ней ночь под луной.
Что же ты стонешь сердечная слёзно
И от чего так протяжно поёшь,
Или всё так же зимою морозной
Путника в гости с надеждою ждёшь?
Тешится ветер туман заплетая,
Путает след на развилке дорог.
Так и стоим мы вдвоём, поджидая,
Скоро ли явится друг на порог.
Может оттает кручина весною,
Снова любовь полыхнёт впереди...
Тише, родная, не плачь, я с тобою,
Жду и ты тоже со мной подожди.
Поэтический перевод: Георгий Олегович Хват
http://www.stihi.ru/2017/03/19/8833
* * *
Жалібно хвіртка рипне під вечір,
Начебто скривджена долею злою.
Теплу хустину накину на плечі,
З місяцем разом вночі постою.
Що же ти стогнеш, сердешна так слізно
Чому протяжливо й гірко співаєш,
Може з надією, як то зимою,
Путника пізнього в гості чекаєш?
Тішиться вітер, туман заплітаючи,
Плутає слід на розвилці доріг.
Так стоїмо ми удвох щось чекаючи,
Скоро но з |
