Приходять восени
До мене дивні сни,
І чую я тоді шум крил далекий.
Втомившись після жнив,
Спить мирно обшир нив,
А понад ним летять, летять лелеки.
Птахи щасливих літ,
З-за обрію на схід,
Народжені у милій Україні,
Вони летять над селами
І від зорі рожевими
Здаються у безодні неба синій.
Вся в золоті, земля
Сни бачить, як і я,
У чарівної казки у полоні.
Стискає серце щем,
Бо пахне світ дощем,
Розкинувшись, неначе на долоні.
Помітити не встиг,
Що я – один із них,
А серце вже весь світ в собі вмістило.
Лечу я за лелеками
Туди, де за смереками
У далечі прокинулось світило.
Туди, де рідний дім
Згубився десь в рудім,
Осіннім, завороженім просторі.
Це – все, що в мене є,
Це сили надає,
Жене біду, допомагає в горі.
Ген там дитинства край…
Я щезну – і нехай!
Розтану у жовтневій позолоті.
Із зграєю пташиною
Зіллюся з батьківщиною
У цьому білокрилому польоті.
|