Аеропорт. Донецьк. Розбиті стіни,
хребет руїн; та вирви, та ями
на тілі «злітних». Тлін, шмаття, руїни…
Та що це, Боже?.. квіти, наче сни
про мирний час, крізь попіл проростають
червоні, як пролита кров. Дивись,
на кістяках армованих звивають
гніздо птахи, як в мирний час колись.
На цій землі, що помира від болю
не сотні раз, а може тисячі
трава зроста, шукає сонця й волю,
і жайвір лине в синю височінь.
Аеропорт. Донецьк. Страшна картина,
Далі́ гротескні сцени та бліді
проти цієї… Та життя невпинна,
зростає квітка на жахливім тлі.
|
