Під заборонами життя
Частіше згадую востаннє:
Одна дорога забуття,
Одна ілюзія кохання.
І вже нічого не змінить...
А доля тлінною пітьмою
Мені нагадує знов мить,
Мить щастя, стала що журбою.
Тепер не шкода? Що тепер?
Серед людей – лиш присмак втоми.
Не загуло, не заживе,
А серце лиш перед тобою
Відкрито ніжне і просте.
Душа від вражень перевтілень
Бажання у собі несе
І потаєннії мотиви…
Колись я знав, що поряд ти,
Було достатньо… Нині – досить!
І поринаючий вир мрій
Не забува твоє волося,
Твій аромат і ніжність рук,
Солодкий присмак поцілунків,
Очікувань солодких мук,
Як щастя скромнії дарунки.
І тим сільніше вірив я,
Очікування було досить!
Тепер – лиш пустіш навкруги…
Розкішно квітнуче волосся…
Ніжних очей ласкавий блиск
У пам'яті навік зостались!
Через роки лиш зрозумів,
Що є любов, а що кохання!
Через роки лише осяг:
Життя сценарій коректуєш,
Та головнішого, на жаль,
Уже нічого не врятує…
Під заборонами життя -
Від заборон лиш гуркіт втоми...
Занадто пізне каяття...
Душа завжди поряд з тобою! |
Пар белес лег рицы поперэк.
Выходила до рицы Катюха
На высок да на крут оберег.
Хай писнына дивчинья злитае
До бивца во пригранкову дал.
Хлопец хай ридну зимку ховае,
А Катюха сховае кохал.
На мотив "До свиданья, Москва, до свиданья".