Крижанiє рiка. Перша крига ламка i не стала,
я по воду прийшла, а ступити на неї боюсь,
моя чорная тiнь наче я, в її очi упала,
i понесла вода наче душу нещасну чиюсь.
Верболози тремтять. Верболози згинаються долу,
я стою i дивлюсь в крижанi сiрi очi рiки,
там дитинство своє, i майбутнюю доленьку-долю,
в них побачила я, i минулiї в Лету вiки.
I здалося менi що дивлюся в своє я обличчя,
i на небо вгорi, та на вербнеє пасмо гiлля,
iз пiщаного дна, наче мавка з того потойбiччя,
зачарована словом прекрасним, як мiсяць – життя.
Крижанiє рiка. Перша крига ламка i не стала,
я по воду прийшла, а ступити на неї боюсь,
моя чорная тiнь наче я, в її очi упала,
i понесла вода наче душу нещасну чиюсь. |
