Якось в лазні серед усіх
Розхвастались свати:
Як дідами вони стануть,
То як відмічати?
– Як-то буде в нас онук, –
Каже Аксьонов, –
Я два ящика пляшок
Ставлю. І без усього.
А як діти дочкою
Порадують душу,
То ти, свате, хоча б ящик,
Поставити мусиш.
Написали папірця,
Ствердили печаткой,
І з тривогою, чекають
Звістку про внучаток.
Це у шахтнім колективі
Не стало секретом.
Та раптом, отримують
Звістку від Свєти: –
Поздоровляю дідусів,
Карі оченята,
Важить більше 3600.
Готуйте зарплати.
Я від неї – без ума,
Невиразна врода.
Чоловік мій – ювелір
Й така нагорода.
Дід Аксьонов із смішком
Підтрунює свата: –
Програв, Ваня, суперечку.
Готуй півзарплати.
Сват від жартів отаких
Аж стрепенувся.
Перший раз за все життя
Отак промахнувся.
– Ні, – пожалівся зятьок, –
Постривайте, тату,
Я горілку закупую
За свою зарплату.
Заспокоїлись свати,
Папірець дістали.
– Точно, – каже, – Ми з тобою
«За чию?»… не писали.
|