Той храм, що знав його не кожний...
Той батюшка, чий жалюгидний стан,
Де всі парафіяни невспроможні
Дістатися до всіх парафіян,
Чи справді, люди, діти... де хрещені,
Там с Богом мають більше спілкувань? –
До хлопчика з хворобою «блажених» -
Чи в далічь дійдуть молитов слова?
Чи дійде спів в далекий той Ізраіль,
З хрестильної цілющої землі,
З Украйни нашої, де майже ми не знали,
Про інший світ, і знати не могли?
Навіщо нам нагадуєш, Вселюбий,
Про нашу душу, сором і гріхи,
Коли тебе зійти благають люди
Скрізь біль Сорокоусту до глухих?
Чи молитов в тій церкві небогатій
Було найбільше, ніж у всіх церквах...
Той хлопчик вийшов з коми... Його мати
Раділа в тим Ізраілі в сльозах!
25 грудня 2018 року 22 ч. 05 хвил. |
Послесловие:
Стихотворение написано после удивительного выздоровления психоневрологического больного Илюши, после того, как его мама, Ольга, что проживает в городе Ашкелон, попросила меня заказать сорокоуст в Храме Святого Иоанна Богослова в Харькове, где был когда - то крещён Илюша. Храм ПЦУ, слабо посещаемый, постоянно находится в состояние ремонта и восстановления, хотя его настоятель очень уважаемый настоятель Виктор Маринчак,
Список с этого образа висит у меня в рабочем кабинете и однозначно помогает в сохранении здоровья.Так что места там благословенные.