Світлій пам'яті
Володимира Висоцького
Мчать галопом запітнілі коні,
Стогнуть ритми із глибин душі.
На високім надлюдському тоні
Рвуть серця акорди та вірші.
По шляху, який не знає краю,
Звуки-думи рвуться у життя…
Ті пісні над совістю зринають,
Будять нас із звичного буття.
Світ - це пам’ять.
Пульс магнітофонів
Б’є на сполох із материків...
Цілий світ захоплених в полоні
Нот надмірних і правдивих слів.
На шпилі найвищої вершини
Гострий біль – як рана ножова:
Нам співає серце соколине –
І та пісня крізь віки жива.
Гей ви, коні, непокірні коні,
Не женіть, впадаючи в дистрес.
Так живу у пошуках й безсонні,
Сам в собі на муки ці воскрес.
Ще вдихну життя на повні груди,
Ще нап’юсь наснаги на пісні.
Заспіваю вам! Для вас я, люди!!!
Та спинилось дихання у сні.
І застигли в півдорозі коні,
В гордім злеті на усі віки.
Гриф гітари на його долоні,
Чудо-звуки з-під його руки.
З апогею, із його вершини
Біль кричить в акорді та вірші.
І співає серце соколине –
Чистота сама його душі...
ВЫСОТА БЕССМЕРТИЯ
(авторский перевод)
Мчат галопом вспотевшие кони,
Пульс души напряжён до конца,
На надрывном отчаянном тоне
Рвут стихи и аккорды сердца.
По дороге, не знающей края,
Звуки-мысли врываются в жизнь,
И правдивою песней взлетая,
В сонном царстве хрипят:
«Пробудись!»
Время – память! А магнитофоны –
Пульс набатный для материков.
Целый мир восхищается пленом
Нот высоких, правдивых стихов.
Ритм души как гротескное скерцо,
Покоряет вселенскую ширь...
И поёт соколиное сердце
Чистотой несравненной души.
Эх вы, кони, упрямые кони,
Вам не снять напряженье и стресс,
Чтоб творить в устремленьях исконных,
Дух во мне необычный воскрес.
Я полей надышусь полной грудью,
Сил для песен напьюсь по весне,
И спою и сыграю вам, люди!
Но дыханье прервалось во сне...
И застыли в пути своём кони,
В гордом взлёте уже на века.
Гриф гитары прилёг на ладони,
Чудо-звуки прижала рука…
Боль застыла в стихах и аккордах,
Но летит из бессмертных вершин
Песнь, пропетая соколом гордым,
Глубиной бесподобной души… |
