Іще одна весна іде
до нас дощами, вітром лине.
Вона усюди і ніде,
як клекіт в небі журавлинний.
В тендітний квітці край доріг,
вона в бруньках, як кров нуртує,
як найдорожчий оберіг
сережки золотом гаптує.
Весна ніде, але жива –
у гомоні струмків бурхливих,
у пущі лісу ожива,
в озер зіницях полохливих…
В моєму серці дивина –
не біль, а щем як в древа тілі
коли пробуджує весна
життя у кроні омертвілій.
Іде іще одна весна…
|