Знаеш мене друже ти з дитинства
I тебе я знаю стiльки ж лiт -
Через сорок рокiв ми зустрiлись,
Постарiли ми, i цiлий свiт.
А я тебе в школi памятаю,
Рижий був, та трохи шипiляв
Не помiтно роки пролетiли
Як i я ти сивим уже став.
Став ти вже солiдним чоловiком
Василем Iвановичем став -
I, що бачитись ми довго так не будем
З нас нiхто ще того i не знав.
Ось i зустрiч, через сорок рокiв...
Ми за столом, уже не хлопчики з тобою
Валерiем Петровичем мене ти звеш
А я в дитинство, бажаю дотягнутися рукою.
Менi здаеться, що немов це сон -
Я бачу знову, нашу школу та дитинство
I нашi шкiльнi роки, що пройшли,
Що залишили нам свое единство.
I тi роки, не повернути вже назад -
Тiльки вiдлуння вгадуються звуки
Вже ми батьками з тобою поставали
I хай щасливими в нас будуть дiти, внуки.
Тепер частiше нам треба зустрiчатись,
На серцi молодiсть у нас нехай не вяне
I ми з тобою випем, поговорим
I ти розкажеш менi знову про Бiляни. |
