Заметка «ВЛАДИМИР СОСЮРА – КЛАССИК, КОТОРОГО НАЗЫВАЮТ «СОЛОВЬЕМ УКРАИНЫ»» автора Павел Голушко

Дзвін шабель, пісні, походи,
воля соколина,
тихі зорі, ясні води —
моя Україна.

Синь гаїв, поля, світання,
пісня солов’їна,
ніжний шепіт і зітхання —
моя Україна.

І в очах твоїх, кохана,
міниться і лине
сонцем щастя осіянна
моя Україна.

1939

Ні сміху, ні співів, мій друже, не треба,
хай слово багнетом сія!
Палають міста під ударами з неба,
горить Україна моя.

Летить моє серце, де степ і могили,
де квітнуло щастя моє,
де в берег Славута, з журби посивілий,
кривавою хвилею б’є.

І гнів, як пожежа, шумує у жилах,
як грозами сповнений сад...
Одяг на сестер і братів моїх милих
ярмо бронірований кат.

Повзуть по Вкраїні, щоб волю пожерти,
розлючені орди в цей час.
І тільки, за щастя б’ючися уперто,
катам не здається Донбас.

Все так же по рейках летять ешелони,
а в них — юнаки, юнаки,
і сонця промінням ласкаво-червоним
горять їх широкі штики.

Все так же над озером мріє калина,
де юність моя протекла;
і мати моя вигляда свого сина
в хатині сумній край села.

Все слухає грому двигтіння шалене,
все дивиться в далі блакить...
А син у тім краї, де листя зелене
над снігом під вітром шумить.

Я чую крізь вітер: “Ой сину, мій сину!..”
Де небо в пожарах як мідь,
туди, на залиту вогнем Україну,
летить моє серце, летить.

1941

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
Розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
як очі її ніжно-карі…
Вона — у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам путь
до весен, і світлих, і щирих…

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все, до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину…
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну!

Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час, як гудуть батареї…
Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею!

1944

Люблю України коханої небо,
що буде, люблю, й що було.
Живи, моє серце, живи не для себе,
для себе ж бо ти й не жило.

Щасливії люди, щасливих багато.
Живуть для живого живі.
Тому я й повинен про щастя співати,
коли навіть серце в крові!..

1950

Як не любить той край, де вперше ти побачив
солодкий дивний світ, що ми звемо життям,
де вперше став ходить і квіткою неначе
в його теплі зростав і усміхавсь квіткам!

Як не любить той край, що дав тобі і силу,
і гострий зір очей, і розум молодий,
і далі, що тобі красу свою одкрили,
і моря голубий, розгойданий прибій…

Він радість у труді і творчих дум польоти
тобі для слави дав, як шум гаїв і рік,
як сяйво сонячне усій твоїй істоті,
як весни, що до їх тепла ти серцем звик.

З тобою він у снах і наяву з тобою,
ти разом з ним ростеш і змінюєшся з ним,
милуєшся його нетлінною красою,
бо він – твоє життя, твоя любов, твій дім.

1955