Мистика, да и только! О рассказе А. Русанова "Барбос"

Олександр Русанов
Барбос
Привіт, Барбосе! Що ж ти розлігся тут на весь прохід? А ну посунься! Дай пройти! Рудий дворянин, з добрими очима, вельми солідним тілом і зовсім коротенькими лапами, оселився на сходах в під’їзді минулої зими.
Його попередник зайняв було під’їзд силою. Він гавкав, гарчав на мешканців, які намагалися витурити його на вулицю, та нахабно демонстрував, що він тут хазяїн.
Три бабусі, дві молоді пари та дві родини середнього віку з дітьми років п’ятнадцяти ось і всі мешканці цієї частини триповерхівки. Ай ні, забув, ще дід Семен – одинокий чолов’яга–інвалід. Саме він і врятував сусідів від навали злобного пса.
Просто, одного чудового дня, він пішов до крамниці і повернувся не сам, а в компанії Барбоса!
Коли цей рудий представник бродячих мутацій з’явився в під’їзді, злий нахаба почав відстоювати свою територію.
Але скінчилося все не на його користь. Припадаючи майже на всі лапи, з розірваним вухом, переможений екс хазяїн пішов шукати собі інше житло.
З першого ж дня перебування в  будинку Барбос, а саме так, не змовляючись, всі почали називати собаку, закохав у себе абсолютно всіх!
Його добродушна і кумедна морда з ласкавими очима, чудернацька зовнішність та завжди рухливий хвіст примушували мешканців виносити йому в миску всі їстівні залишки.
За пару місяців Барбос відгодувався і став загальним улюбленцем. Жодного разу він ні на кого не загарчав, з великим задоволенням грався у дворі з дітлахами та не пускав на свою територію інших собак.
Так минув рік. Зима закінчувалась, стало пригрівати сонечко і дахи заплакали бурульками. Над дверима  під’їзду не було козирка  і прямо над ними звисала з даху метрова льодова піка. Люди виходячи на вулицю, спочатку підіймали голову вгору, щоб упевнитись, що глиба не падає, а потім намагались якнайшвидше минути загрозу.
Барбос веселився з дітлахами, бігав за сніжками. Раптом, почувся тихий загрозливий гуркіт та тріск – величезна бурулька рушила з місця… і тієї ж миті, двері почали відчинятися…Пес, що був в декількох метрах, стрімко рвонув на дверний прямокутник. Його передні лапи вдарили в двері і заблокували вихід.  І цієї ж миті гострий шматок льодової піки вцілив у Барбоса..
З під’їзду вийшла розгублена дівчинка, стала на коліна і поклала руку Барбосу  на голову. Мешканці підходили мовчки і стояли поруч. Допомогти Барбосу  вони нiчим вже не могли  З останніх сил пес  підняв голову і лизнув руку дівчини, потім очі його помутніли і заплющилися.
Тиша  розірвалася жіночим плачем,  чоловіки зняли капелюхи.
Дід Семен приніс рушницю й зарядив один патрон. Запанувала тиша, пролунав постріл у повітря. Так проводжають собак-друзів мисливці.
Один постріл – один рік дружби!
На пустирі за будинком і зараз можна побачити пагорб, посипаний піском. Лежить на ньому і гільза від патрону, як знак пам’яті та вдячності.